Діана Арбеніна: «Потрібно боротися зі собою»
Діана Арбеніна: «Потрібно боротися зі собою»
Музикант, авторка і виконавиця пісень, поет, мама двох дітей. Щира, емоційна та безкомпромісна. Снайперка. Це – Діана Арбеніна. Її творчістю захоплюються і неформальна молодь, і літні бабусі та дідусі. Вона співає і рок-н-рол, і ніжні романси. Її вже називають живою легендою.

Пересічний український слухач дізнався про Діану завдяки телешоу «Голос країни», де вона була одним із тренерів. А шанувальники її музики були втішені, що улюблена виконавиця тепер так часто буває в Україні. Після двох виграшних сезонів Арбеніна повернулася до концертної діяльності.

Зараз гурт «Ночные Снайперы» виступає із новою програмою «Выжить вопреки». В рамках туру музиканти завітали й у Львів. Нашим журналістам вдалося поспілкуватися із Діаною Арбеніною особисто.
– Ви брали участь в декількох телешоу. Чи дивитеся телевізор?

– Я ставлюся до телебачення з великою обережністю. А в шоу брала участь, так. Добре, коли з того виходить щось толкове. Ось з Володею Окілком познайомилася, дружимо з тих пір. А так – це велика м’ясорубка, бійня, перед тим, як туди лізти, треба добре подумати. Коли ностальгія деколи накатує, то передивляюся відео в YouTube з «Голосу країни». Тоді плакати починаю. Але це, звісно, досвід був дуже жорсткий.

– Що б ви робили безсонної ночі?

– Боже вбережи, в мене стільки роботи, що ночами я сплю. Хіба що чимось іншим займаюся. (усміхається – авт.)

– Що вас може розчулити за три секунди?

– Коли діти розумнішають – я це бачу. Ось, наприклад, Тьома приходить із дитсадка додому й каже: «Ду ю андестенд рашен?» (сміється – авт.) Мої діти зараз вчать англійську і французьку. Їм три з половиною роки, і це, звісно, прекрасно, коли вони щось починають осягати.

– Що вас може розізлити за одну секунду?

– Ну якщо на концерті якась лажа відбувається, і я не можу з нею справитися. За секунду може розізлити. Я сьогодні дуже хотіла показати публіці на концерті кліп на пісню «Иди ко мне», там знялася Чулпан Хаматова. Дуже гідний ролик вийшов, не дешевка якась. На концерті витончена публіка була, я думаю, що Львів оцінив би. І люди, від яких ти залежав, не завантажили кліп тупо. Ось це мене дуже сильно дратує досі. В нас тут щойно був розбір польотів, тому ви так довго чекали. Вони мені кажуть: «В Одесі покажемо». Ну «ніштяк». При чім тут Одеса? А Львів? Я хотіла, щоб сьогодні його показали! До речі, зайдіть в YouTube, подивіться.
Якщо у тебе є вибір пити горілку чи писати пісню, а ти думаєш: «Давай спочатку поп’ю, а потім напишу». Тобі пісня такого не пробачить. Пісня терпіти не може тусовки, п’янки. Ти маєш їй віддаватися. А потім – вже все решта. Окрім сім’ї, звісно.

– У вас є рядки: «У каждого свои демоны». Як з ними жити?

– Потрібно боротися зі собою, звісно. Зі своєю нестерпністю, зі своїми пороками. Потрібно намагатися бути Людиною. Це дуже важко робити щоденно. Це ж не лише по святах потрібно робити, а кожну секунду, кожну хвилину думати, як ти живеш. І наскільки ти перед собою чесний. Це і є «демони», мені здається.

– Якщо б пісня «Нецке» була картиною, то що б на ній було намальовано?

– Пісня про моїх батьків. Вони багато часу прожили на Чукотці, це північ Росії. І нецке – це маленькі національні фігурки їхні. Ще їх називають пілікенами, вони з такими великими ротами, завжди усміхаються. З моржових костей їх роблять. Це такі зворушливі, віддані фігурки. Більше мені нічого не уявляється, лише це.



– Багато ваших текстів абстрактні, наповнені символізмом. Для вас це більше робота розуму чи інтуїції?

– Тексти пісень – це виключно інтуїція, я просто записую те, що мені диктується. А вірші – це розум.

– Ваше останнє здивування в світі музики?

– Група «Editors» мені подобається, дуже хороші в них альбоми. І ще останній альбом Пола Маккартні.

– Читаєте рецензії на ваші альбоми? Як ставитеся до критики?

– Моє діло – сторона. Я працюю, а все, що пишуть, то хай пишуть. До речі, щодо того, чи читаю рецензії. Я б читала, тільки я якийсь користувач інтернету незрозумілий. Ось Лариса, наш менеджер, вона якось більше знає, що про нас пишуть. А я заходжу, набираю: «Арбенина новости», а мені видає пісню «Южный полюс». Дивно, де це все шукати. Тому я щось потикаю трохи і кидаю. (сміється – авт.)



– Ви часто користуєтеся інтернетом?

– Я поштою користуюся постійно, це потрібно. Дуже зручно, коли вона в тебе у телефоні є. А так, щоб я постійно сиділа в соціальних мережах, – то ні.

– Що було би з цим світом, якщо би в ньому не було музики?

– Квітів би не було, напевно, кохання. Музика – це так само природно, як дітей народжувати, як любити. Це те, що нас наповнює сенсом. Не тому, що я цим займаюся, мені здається, що це присутнє в житті кожної людини в тій чи іншій кількості. І неважливо, що він там слухає, головне, щоб це робило його людянішим і добрішим.

– Якщо б ви були журналістом, у кого б ви хотіли взяти інтерв’ю?

– Я, до речі, хотіла ним бути. В мене ж мама журналіст. Але я так надивилася, як вона працює, не доведи Боже. Тоді ще були друкарські машинки. Вдома така тиша, всі на носочках ходять – мама думає. І тут «тру-ту-ту» – мама нарешті придумала. (сміється – авт.) Я не знаю, в кого б хотіла взяти інтерв’ю. Мені б хотілося перед собою вміти звітувати по повній програмі, але це вже більше монологи, а не інтерв’ю. До речі, я веду щоденник. І намагаюся фактично кожного дня в нього щось записувати. А то виходить з роками якась «нестерпна легкість буття». Отак летиш-летиш. А потім думаєш: «Боже мій, нащо мені це все було потрібно?»



– Які три речі можуть вбити хорошу пісню?

– Одну можу назвати. Якщо у вас щось почало вдаватися, і раптом дзвінок в двері, прийшов друг. І ти йому показуєш, починаєш співати… Ніколи вже не закінчиш те, що почав писати. А якщо й так, то буде наполовину гірше. Завжди тримай в секреті ідею! Тільки коли все доведеш до кінця і зрозумієш, що більше вже нічого не зміниш, – ось тоді людям і показуй. Не розмінюйся, не роби авансів. І, звісно, псує пісню компанія. Якщо у тебе є вибір пити горілку чи писати пісню, а ти думаєш: «Давай спочатку поп’ю, а потім напишу». Тобі пісня такого не пробачить. Пісня терпіти не може тусовки, п’янки. Ти маєш їй віддаватися. А потім – вже все решта. Окрім сім’ї, звісно.

– З чим у вас асоціюється синій колір?

– Якщо голубий – то це небо, звісно. Я, знаєте, в свої тридцять дев’ять досі дивлюся в небо постійно. Я розумію, що це такий конкретний взаємний зв'язок. Голубого кольору очі нашого звукорежисера – Ані Уткіної. Якщо їй не доставляють по райдеру щось технічне, то вона плакати починає, і очі майже прозорими стають. (сміється – авт.)

– Яким є ідеальний ранок Діани Арбеніної?

– З дітьми, звісно. Вдома. Я дуже люблю, коли діти приходять до мене і кажуть: «Мамочка, доброе утті». (усміхається – авт.)

wolfram
Li.Lit.
2014.03.13
1970
нічні снайпери, діана арбеніна
data-yashareDescription="Музикант, авторка і виконавиця пісень, поет, мама двох дітей. Щира, емоційна та безкомпромісна. Снайперка. Це – Діана Арбеніна. Її творчістю захоплюються і неформальна молодь, і літні бабусі та дідусі. Вона співає і рок-н-рол, і ніжні романси. Її вже називають живою легендою.

Пересічний український слухач дізнався про Діану завдяки телешоу «Голос країни», де вона була одним із тренерів. А шанувальники її музики були втішені, що улюблена виконавиця тепер так часто буває в Україні. Після двох виграшних сезонів Арбеніна повернулася до концертної діяльності.

Зараз гурт «Ночные Снайперы» виступає із новою програмою «Выжить вопреки». В рамках туру музиканти завітали й у Львів. Нашим журналістам вдалося поспілкуватися із Діаною Арбеніною особисто.
" >
Група СКАЗу: