«Черемош–Фест» та наметна романтика, або подорож на Край Світу
«Черемош–Фест»  та наметна романтика, або подорож на Край Світу
Завдання було сформульовано чітко – цими вихідними їдемо на «Черемош–Фест». Класна компанія, якісна музика, Карпати – чого ще треба для вдалого відпочинку? Так от, ми зібрались та поїхали.
Як доїхати до краю світу

В суботу зранку йдемо на факультет здавати іспит, бо, коли є грандіозні плани, маленьке «не альо» обов’язково все зіпсує. І зіпсувало добряче, бо всі нормальні люди вже в п’ятницю ввечері дивилися виступи своїх улюблених гуртів та грілися біля багаття, а ми сиділи й мріяли, як завтра у той же час будемо гарцювати під сценою.

– Ви куди? На «Черемош»? І шо ж ви там будете робити? Я вчора в цей автобус 70 «нєфорів» запхав. Ну вони – то понятно. А ви?


Домріялися. Приблизно о 15 годині на ходу влітаємо в автобус до Івано-Франківська, який вже відправлявся з автостанції. Водій був знервований якимись буденними дрібницями, але, побачивши двох милих маленьких дівчаток, не стримався і почав нас розпитувати:

– Ви куди? На «Черемош»? І шо ж ви там будете робити? Я вчора в цей автобус 70 «нєфорів» запхав. Ну вони – то понятно. А ви?

Вся Західна Україна немов пропахла «Черемошем», а нас дразнили ще 4 години дороги до Івано-Франківська. Ми відповіли водієві, що їдемо працювати і відпочивати водночас, та пояснили, що ті страшні «нєфори» не такі вже й страшні. Чи повірив він нам – час покаже.

Приїжджаємо в Франківськ о 19 годині на якусь нову автостанцію у чорта на рогах. І що далі? Дивимося – двоє хлопців з наплічниками, невже теж на «Черемош»? Розбалакались – ні, поляки. Їдуть в Чернівці. Що робити далі, не ясно. Як у сьомій вечора дістатися до Криворівні?

Починаємо розпитувати людей і натрапляємо на жіночку, яка допомагає дістатися до головної автостанції міста, де разом з нами починає шукати потрібний автобус до Верховини. Думаю, якби транспорту не знайшлося, вона прихистила б нас на ніч, десь до півночі ми б проговорили за теплим чаєм з пляцками, які вона готує щовихідних для своїх внуків, але доля вимагала пригод, і ми таки встигли на останній автобус. Гарно дякуємо тітці і залазимо всередину.

Їхали довго, за вікном невпинно сіялась пітьма. Ставало страшно. Страшно, бо не знали, чи довго ще, і через те, що не видно гір. Де ж ті дороги-серпантини, де ті високі-високі гори, які ми пригадували ще з дитячих років? У дитинстві все здається таким великим, не може бути, щоб ми так сильно виросли.

Раптом у напівсонний автобус вривається музика з яскравим світлом:

– Криворівня! Дівчата, ви приїхали!

Фестиваль і намети



Вісім годин в дорозі даються взнаки. Затерпли ноги, але думка про те, що ми їх розімнемо, дуже тішить. З наплічниками та наметами відразу йдемо до сцени. Розкладатись будемо потім. Дістаємо флягу, яку Соня поцупила в тата – «До чаю! Грітися будемо!» – і по черзі ковтаємо бренді, яке залишає після себе легкий хміль та м’яке тепло. Речі пакуємо під сценою і починаємо робити найкращу роботу у світі.



І, хоча через довге добирання до пункту призначення ми знесилилися, хотіли спатоньки, їстоньки, проте шальона музика і свіже повітря зробили своє. Руки і ноги понеслися до танцю. А розважала нас у духмяну ніч романтика Сергія Підкаура з дивними «Придатками Перкалаби».

На фестах завжди знайомишся з новими музикантами, новими стилями, але цей "Черемош -Фест" відкрив геніальну музику, яку ще називають пост-продуктом Перкалаби




На фестах завжди знайомишся з новими музикантами, новими стилями, але цей «Черемош -Фест» відкрив геніальну музику, яку ще називають пост-продуктом Перкалаби. Хлопці своїми глибокими (ну дуже глибокими) звуками зі самого горла розрухали напівсонних дівчаток. Закрутили басовою гітарою, додали ритму барабанами, закричали дивакуваті фрази, саркастично посміялися з себе і чемно заслужили на викрики «На біс».



Гірська романтика не тільки вражає, а й лякає. Посеред ночі, коли мало світла, гойдатися на мості, під яким бурхливо шепоче річка Черемош, було як мінімум лячно, як максимум – дуже страшно.




Під останні акорди ми вже шукали наметове містечко. Хлопці, які планували «вчепити» собі компанію на ніч, радо показували, куди йти. Одні ліворуч, інші праворуч, а ще інші радили спочатку добратися до підвісного моста, а вже там шукати вогники у лісі. І хоча останній варіант здавався найменш реальним, все ж виявився правильним. Міст ми знайшли через 5 хвилин. Красивий, довгий, підвісний міст. Гірська романтика не тільки вражає, а й лякає. Посеред ночі, коли мало світла, гойдатися на мості, під яким бурхливо шепоче річка Черемош було як мінімум лячно, як максимум – дуже страшно.

Але то таке. Дівчачі соплі. На іншому березі о 2 ночі вирувало життя. З одного куточка було чутно «А вона сидітиме сумна», з іншого – «Файне місто Тернопіль». Класика фестивальних пісеньок біля ватри. Щоправда, крім гітари, долинали ритми там-таму. Під якусь з пісень Гадюкіних так і заснули. Крізь сон ще долинали діалоги зі сусідніх наметів:

– Чувак, я вже два дні тут живу. Ось повертаюся до хати (мається на увазі намет), а тут дві чувіхи з ліхтариками щось мутять. Я не вшарив спершу, що до чого. Пройшов мимо. Вернувся, а дівок вже не було. Але, прикинь, там намет з’явився.

– Та ти шо. Це нереально!

Чого хлопці більше злякалися: дівчат з ліхтариками, невідомого намету, чи дівчат, які серед ночі самі собі з ліхтариками намет розклали – для нас залишилося великою загадкою.

Прокинулися від «Подоляночки». Зі сцени вже лунали етно-мотиви. Фестиваль продовжував жити, але у повітрі витав валізний настрій. Було чутно, як скручували каримати, дзеленчали казанки і мова йшла про автобуси. Але не для нас. Ми ж тільки приїхали. Треба ж оглянути територію.



Ми таки побачили ті гори, за якими й приїхали: величезну черемошівську гуцульську красу. Заповнили легені ароматами Станіславської кави та Верховинської бринзи. Хотілося розгледіти кожний куточок. Розмальовані каміння, картинки в стилі street art, намет з барабанами, людей, що закуталися в ковдри, спальники.



Найбільше хотілося зупинитися і насолоджуватися ідеальним дуетом: гори + музика. «Один в каное» склали компанію для Карпат. Їхні «Білизна», «Шахи», «Пообіцяй мені» «Небо» слухалися трепетно, в обіймах коханої людини.



В такі моменти, кажуть, вже нічого більше для щастя і не треба. Ми були на «Черемоші». І, здавалося, там за горами був Край Світу.



Лірика лірикою, а гуцульські танці ніхто не відміняв. Гурт «Вертеп» привіз із собою запальні композиції.



Якось вже в автобусі прийшло усвідомлення того, що НАМ МАЛО «ЧЕРЕМОШУ», НАМ МАЛО КАРПАТ.




А далі був мандрівний музика з Франції зі своїми рокенрольними мелодіями. Багато танців. НЕзважаючи на холод, краплинки дощику, атмосфера огортала доброзичливістю.



Найбільше в пам’яті закарбовувалися пейзажі. Гори дихали, чарували. Але «хорошого по трохи».



Найкраща подорож цієї весни, весни, яка скоро махатиме нам на прощання до наступного року. Найкращий фестиваль, який ми відвідали за наші бурхливі студентські роки.

Фестивальний осад

Після полудня розуміємо: якщо залишимось ще бодай на годину – додому не втрапимо. З сумом йдемо на автостанцію, але таких туристів, які ,як і ми, хочуть добратися до Верховини – багацько. Знову на допомогу приходять люди: одна жінка, яка з чоловіком та дітьми відпочивали на фестивалі, запропонувала відвезти нас у те містечко. Сідаємо в бус, по дорозі говоримо про фестивальні приємнощі – і ми на місці! Шукаємо автобус до Франківська – квитків немає. Взагалі. Але водій люб’язно погоджується нас взяти за умови, що ми будемо стояти всі 3 години до кінцевої станції. Будемо! А в нас є інший вихід?

В автобусі познайомилися з цікавими людьми, які пропонували нам свої коліна для сидіння та руки для тримання наших невеликих пожитків. Якось вже в автобусі приходить усвідомлення того, що НАМ МАЛО «ЧЕРЕМОШУ», НАМ МАЛО КАРПАТ. Залишається характерний фестивальний осад і післяконцертна депресія: гарні теплі спогади і сум, усвідомлюєш – все, що було секунду тому, вже минуло.

Ще годину чекаємо на потяг – і ось ми в теплому купе (квитків на плацкарт зовсім не залишилося) п’ємо теплий чай із бренді, щоб зігрітися швидше. Якось дивно, що він в нас ще залишився, адже багато з наших знайомих щиро вірять, що на такі от-фестивалі збираються лише для того, аби напитись «вроги». Шкода, вони не розуміють, що сама атмосфера таких фестивалів п’янить. У потязі в деталях «проговорювали» яскраві моменти, щоб вже ніколи їх не забути.

Протягом цих вихідних ми дуже багато зрозуміли: нам надзвичайно пощастило народитися саме в цій країні, з такими щирими і добрими людьми, з такою колоритною культурою, з такою вражаючою природою.

Р.S. Не будьте занудами. Подорожуйте, відкривайте для себе нові горизонти, не бійтеся втрапити у халепу – люди вам допоможуть. Ніколи не плануйте. Будьте спонтанними. Імпровізуйте.
Helena York, Соня Чайківська
Соня Чайківська
2014.05.06
2279
Черемош-фест, Карпати, музика, фестиваль, подорожі
data-yashareDescription="Завдання було сформульовано чітко – цими вихідними їдемо на «Черемош–Фест». Класна компанія, якісна музика, Карпати – чого ще треба для вдалого відпочинку? Так от, ми зібрались та поїхали." >
Група СКАЗу: