Діагноз: «Війна»
Діагноз: «Війна»
Кордон між минулим і майбутнім проходить у теперішньому. Саме там момент оживає. Для тих, хто натискав гачок, відбирав людське життя, поняття межі не існує. Часові пояси, просторові уявлення змішуються. Зрозумілими залишаються тільки два поняття – свої і вороги. Вони червоно-чорною ниткою пронизують усе життя колишнього солдата, того, хто залишився живим. Живим за фізичними ознаками, але давно мертвим психологічно.
Воєнні синдроми

Кажуть, що головне – це повернутися, вижити. Але ніхто ніколи не розказує, як жити після війни, як розпізнати реальність, як адаптуватися до мирного стану.

Відомо, що чверть американських солдатів, що повернулися з в’єтнамської війни мали проблеми з нервовою системою. Страшні воєнні умови, стрес, жорстокі картинки, усвідомлення своєї причетності до того, що відбувається навколо, ламали їхню психіку, ускладнювали пристосування до нормального, мирного життя.

Американські психіатри вперше звернули увагу на те, що у всіх ветеранів в’єтнамької війни спостерігаються схожі симптоми, які можна об’єднати в одну категорію. Пізніше у медицині порушення, що виникає як затяжна реакція на загрозливу, стресову подію назвуть посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Початок його виникає вслід за травмою після латентного періоду, який триває від декількох тижнів до 6 місяців. Потім розлад отримає і більш конкретні назви, що стосуватимуться ветеранів тих чи інших воєн. Так, наприклад, захворювання солдат, що повернулися з В’єтнаму живими, отримає клич «в’єтнамський синдром», ветеранів Афганської війни – «афганський синдром», Чеченського конфлікту – «чеченський».
Війна не закінчується на полі бою, вона продовжує існувати в щоденних спогадах, фантазіях, снах, нічних кошмарах, негативних емоціях.



Ефект неможливого майбутнього

Що відбувається з солдатом після повернення додому? Як він сприймає середовище, де люди не тримають зброю, як реагує на шум, на яскраві спалахи світла? Як адаптується до мирного життя і чи адаптується взагалі?
Війна не закінчується на полі бою, вона продовжує існувати в щоденних спогадах, фантазіях, снах, нічних кошмарах, негативних емоціях. Вона проявляється у прагненні уникати всього, що може нагадувати про травму. Відчуженість, втрата інтересу до сучасності, життя примарами – ось конкретні наслідки. А ще новий світ ілюзій, в якому з’являється свій розвиток колишніх подій. Інколи цей розвиток закінчується новими жертвами. Викривлена свідомість вривається в реальність і реалізує свої фантазії на невинних перехожих, на близьких людях.



Психічна травма з ефектом обмеженого майбутнього. Тобто там, де ми всі будуємо плани, бачимо для себе якісь перспективи, колишній боєць бачить лише біль і порожнечу.

Тунельний зір

Фахівці згадують про нав’язливі думки помсти, про те, що боєць весь час перед очима бачить вирішальний бій, де гинуть усі його товариші, тільки їхні обличчя, тільки вибухи. Навколо битви – всі думки і почуття, інше на тлі цього меркне і здається незначним.

Ілюзорний світ

Один солдат, що повернувся з Іраку, кожного дня після війни згадував момент вбивства маленького іракця. Картина пострілу закарбувалася у пам’яті військового дуже глибоко. Стрес, який він пережив під час вбивства дитини, позначився на психічному здоров’ї. Він більше не міг сприймати реальність. Весь час перед очима були діти, кулі, крики. Чоловік почав у нормальному житті поводитися як солдат: ховатися, вбивати уявних «ворогів». Притому, він був щиро переконаний, що далі перебуває в Іраку і просто виконує свою місію.



«Втрачене покоління»

Життя під час бойових дій, спокійних днів, під час перебування солдатів у шпиталях і коротких відпустках вдома описує у своїх працях німецький письменник Еріх Марія Ремарк. У романі «На Західному фронті без змін» автор називає молодих людей, що повернулися з війни, «втраченим поколінням», бо вони через травми вже ніколи не зможуть адаптуватися, стати «своїми» у мирному середовищі.

Фантомний біль

Найчастіше виникає після ампутації кінцівки. Описано чимало випадків, коли постраждалі на війні втрачали ногу чи руку, але після операції все одно відчували її, кричали від болю. Така хвороба дуже важко піддається лікуванню. А феномен медики пояснюють специфічною активністю центрів кори головного мозку людини.

Після останньої крапки

Найгірше те, що повністю позбавити людину від стресу не вдасться жодними методами. Такий шрам залишається вже назавжди. Чи знають про це ті, хто виголошує промови про щасливе майбутнє?

*Малюнки: Otto Dix
Helena York
2014.03.14
2354
війна, втрачене_покоління
data-yashareDescription="Кордон між минулим і майбутнім проходить у теперішньому. Саме там момент оживає. Для тих, хто натискав гачок, відбирав людське життя, поняття межі не існує. Часові пояси, просторові уявлення змішуються. Зрозумілими залишаються тільки два поняття – свої і вороги. Вони червоно-чорною ниткою пронизують усе життя колишнього солдата, того, хто залишився живим. Живим за фізичними ознаками, але давно мертвим психологічно.
" >
Група СКАЗу: