«SummerInc»: «Нас рве від музики»
«SummerInc»: «Нас рве від музики»
У світі нас оточує чимало хороших людей. Є такі, з якими ти тільки познайомився і говорив лише раз, проте ця розмова гріє ще дуже довгий час, хочеться ще і ще черпати тепло зі сонячних особистостей. Такою людиною є солістка львівського гурту «SummerInc» – Lorami. «СКАЗ» поспілкувався з нею про гурт, його учасників, музичну «кухню» та сценічний досвід.
– Як створилася група «SummerInc»? Розкажи про свій колектив, як ви один одного знайшли.

– Це відбулося насправді дуже цікаво. До «SummerInc» я була в іншій групі, яка з тріском розвалилася, прямо таки як «савєцький саюз». Але у мене були пісні, була музика, мені далі хотілося продовжувати те, чим я жила, і я через свого знайомого знайшла гітариста. Це був Андрій Локотош, який і до сьогодні залишається нашим гітаристом та ідейником музики. У вересні 2013 року ми знайшли інших людей, почали робити свою музику, своє бачення музики. Буває, що хтось відходить, хтось приходить, хтось когось заміняє – і саме кістяк створився у 2014 році. Це бас-гітарист Юрій Тимочко, Андрій Локотош, Альона Коваленко, яка приїхала з Харкова і нас дуже дивно так знайшла, зірки так зійшлися (усміхається – авт.). Таким чином ми й дотепер творимо свою музику, свій світ, свою атмосферу.

– В чому символіка назви вашого гурту?

– Ми дуже довго думали над назвою, тому що наш стиль – він такий абстрактний, ірраціональний. Ти не можеш пояснити, що це, ти можеш лише відчувати. Тому назву було дуже нелегко знайти – наче знайти себе. Але якось до нас на репетицію прийшли наші друзі, знайомі, послухали нас і сказали, що у нас дуже тепла музика. І це була перша така річ, коли ми зрозуміли, що для нас тепло – це літо. І ми взяли собі назву Summer, тому що англомовні пісні співаємо. Але хотілося продовжити назву, бо відчувалось, що ми – не до кінця ми. Я зателефонувала до свого знайомого і розповіла, що у нас проблема з назвою: Summer – а далі що? А він відповів, що у «Godzilla» є пісня «Feel good inc» і що це «inc» означає «incorporation», це якби ми в колективі один одного знайшли. І тоді власне і була придумана назва «SummerInc». Ми зрозуміли, що це – наше (усміхається – авт.).

– Lorami – твій псевдонім. Чому такий вибір?

– Я просто хочу бути собою. Це не якесь моє кредо. Це просто я. Ще в дитинстві я зрозуміла, що те ім’я, яке я отримала, яким мене називають – я не відчуваю, що це – я. І це було дуже дивно. І люди, які навколо мене, вони не звертаються до мене по імені: вони можуть гукнути «ей, ти!», «а знаєш» – вони заміняють моє ім’я різними речами. Лорамі або Лорі – це я. Не знаю, як воно до мене прийшло. Це слово я знайшла у собі.

– Розкажи про ваш сингл.

– Ми дуже довго обирали пісню, яку зробимо синглом. Так, він готовий, але ми хочемо його удосконалити. Ми зрозуміли, що це ще не той готовий продукт, який ми бачимо і відчуваємо. Можливо, в травні ми зробимо якийсь класний концерт в честь цього. Сингл називається «Birds». Це дуже дивна пісня. Ми її між собою називаємо мантрою.

– Чи виділяєте у «SummerInc» лідера групи?

– Ми про це навіть не розмовляємо. Якось немає такого – «я крутий і ви всі підлаштовуйтеся під мене». Насправді як музика, так і люди в ній – вони як пазли – воно дуже гарно лягло одне в одне, і кожен робить те, що може, те, що вміє, те, що у нього виходить. Я, наприклад, займаюся організаціями виступів, концертів, питаннями ЗМІ і так далі. Наш Андрій, гітарист, любить більше занурюватись в роботу по запису, технічному забезпеченні. І він творить музику, її відчуває, якось мені передає, і я намагаюся зрозуміти, що він хотів сказати. Ми хочемо, щоби музику, яку ми створюємо, не слухали, а відчували, якщо люди хочуть наблизитись до інків.
До нас на концерт прийдуть наші люди – інки

– Дуже цікава інтерпретація про інків. Ви себе з ними позиціонуєте?

– Так. Насправді назву «SummerInc» важко запам’ятати, тому в нас повелось так себе називати – інки. Це дуже цікаво. Дуже хороше плем’я. Коли ми мутимо репетиції, часто жартуємо між собою, що до нас на концерт прийдуть наші люди – інки (сміється – авт.). Тобто, кожен, хто слухає цю музику, автоматично стає інком, стає представником іншого буття, іншої екзистенції, іншого простору, культури, мови. Це дозволяє шукати себе. Це великий простір для тих, хто ними є.

– Який у вас сценічний досвід? Коли ви почали виступати на публіці? Які були перші відчуття?

– Наші перші виступи були класні, тому що, коли бачиш обличчя людей, ти їм хочеш сказати: «вам личить бути щасливими!». Мені подобається бачити їх очі, й дуже важливо, коли ти робиш щось своє, від душі. Ти показуєш цю душу. Ти кажеш: «ось, дивіться, це подарунок.» Дуже класно, коли люди реагують на це. Нас задовольняє будь-яка реакція, головне, щоб люди це сприймали. Звісно, перші виступи проходили з хвилюванням. Мені здається, що ми – перше покоління, яке розуміє, хто ми, чого ми хочемо в цій країні і в цьому місті, і одне для одного. Це дуже круто. Ми зараз намагаємося співпрацювати з гуртами, намагаємося просувати культуру Львова, показувати, що існує не тільки рок чи поп-музика, а є зовсім інша, така незрозуміла, яка в світі вже давно відчувається, давно вже на слуху. Ми співпрацюємо з групою «Солодощів» і хочемо надалі робити спільні концерти, показувати, що є різна музика, різні формати.

– Наскільки важко починати молодим музичним гуртам робити перші кроки?

– Знаєш, дуже легко сказати «це складно», «це легко». Це така дихотомія, я намагаюся відходити від цього. Кожен має свій шлях, кожен має свій погляд, куди він йде, до чого він хоче дійти. На мою думку, хто хоче, той буде робити. Це не є важко для нас. Не є важко виступати, організовувати якісь речі. Ти телефонуєш, пишеш до людей, пояснюєш, хто ти і що хочеш сказати іншим. І якщо людині це подобається, вона готова до зустрічей та дій. Тобто, це залежить від бажання людини. Ну і звісно, це забирає час. Але це приємно. Чесно, ти виходиш на сцену, бачиш навпроти себе людину, яка загоряється від твоєї музики, яка її відчуває – ти кажеш собі: «я хочу це ще раз нести людям, хочу їх наповнювати!». Це круто (сміється – авт.).

– Розкажи про вашу музичну «кухню». Як у вас відбувається творчий процес, репетиції?

– Спочатку був конкретний хаос. Ми приходили, сідали і починали видавати свої ідеї. Андрій, наприклад, на гітарі грає якусь мелодію, ми всі сидимо, починаємо теж мутити, хтось завиває, хтось бумкає на джамбо та інших речах – і так створюється композиція. Потім ми розуміємо, що досить. Кожен висловлює свою думку щодо манери гри чи співу. У нас немає якогось такого поняття «йдем на чай» після чи перед репетицією. Ми сідаємо, і нас рве від музики. Вона залишається в нас, вібрує в наших стінах, в нас самих. І щоразу хочеться ще і ще. Мені подобається бачити цих людей, я люблю свій гурт. Я відкриваю їх не лише як музикантів, але і як людей. Це мені подобається. Такий підхід я вважаю класним – не тільки робити спільну музику, але й якось проникати одне в одного в плані людськості. Для мене учасники групи близькі люди.
Це дуже інша музика. Я не можу її раціоналізувати

– Ви себе позиціонуєте як львівська група, чи хочете продовжити діяльність за межами міста?

– Ми не хочемо залишатися тільки львівською групою. Музика досить така нестандартна. Ми розуміємо, що Львів поки що не дуже сприймає її. Тобто, ми не можемо зібрати, скажімо, аудиторію у залі філармонії. Це складна музика, зовсім інша. Свого часу я грала пост-панк, була бас-гітаристом, співала всякими «кричущими» фразами. А тут – доводиться слухати музику на акустичній гітарі, й це нагадує детройтське інді, якесь відчуття приємної порожнечі. Це дуже інша музика. Я не можу її раціоналізувати. Це наче коли ти заглиблюєшся тими текстами, промовляєш у простір. Можна сказати, що це мазохізм відчуттів. Мене інколи настільки захоплює, що таке враження, ніби я розплачуся, або сяду і не буду нічого робити.

– Давай визначимо жанр вашої музики, оскільки ти описуєш її досить цікаво.

– Це одне з найскладніших питань. Ми називаємо це арт-акустикою. Я просто вірю в цю музику. Я її слухаю і я кажу собі: це класна музика. Це музика, яка щось несе. Щось таке, що ти не можеш окреслити, а воно дуже живе, воно б’ється, воно пульсує, і ти хочеш йти далі за ним.

Давай трохи поговоримо про тебе. Є якісь речі, які тебе злять або дратують?

Мене нервує, коли люди не хочуть зрозуміти мене. Ще мене дуже дратують деспоти, я намагаюсь уникати таких людей. Я дуже поважаю свободу. Я – вільна людина і сама ніколи не іду проти людини, вказуючи їй, що має бути так, а не інакше. Я намагаюся переконати людину. Люди-деспоти – які напрягають мене, вказують, що мені одягнути, як мені говорити, про що мені писати, про що думати – відштовхують.

– Як відомо, ти пишеш вірші. Твоя літературна творчість існує відокремлено від музики «SummerInc»?

– Можливо, я б жила в епоху Целана, і мене б не всі сприймали. Мої вірші – вони як спалахи – загорілось і погасло. Але разом з тим є історія. Зараз я помітила, що на літературниках більше читають довгі вірші про п’янство, про блювотиння, про секс, про гомосексуальні навички, про бога, який всіх ненавидить… Ти сидиш, ти слухаєш про те, що хтось там забухав, і… Ти розумієш, що це культура певної категорії людей. Ти кажеш «окей, я це сприймаю». Можливо, я це не толерую. Але мої вірші не підходять. Я це бачу по очах. Я помічаю, як люди меланхолять, можливо, впадають в депресняк. Я бачу, наскільки вони задумані стають. Мені просто лячно. Я не хочу, щоби люди хворіли моїм маразмом (сміється – авт.). Хай вони читають про кохання. Хай вони читають про шоколадну бруківку у Львові. Хай слухають вірші про голубів, про сонечко, пляж і закоханих, які ходять туди-сюди. І все класно. Виписування моїх віршів – ніби розповідь про душевний біль. І воно тобі допомагає у музиці. Бо ти звільнилася від цього і воно як річка, як джерело. Воно очищується. Поезія для мене – це очищення. У моїх віршах багато питань, багато образів, багато неправильних граматичних зворотів, на які мені просто наплювати. Ми так мало говоримо про людськість. Натомість говоримо про якісь іншовартості, крайнощі. Вони руйнують нас. Руйнують людей, які поруч.

– Як, на твою думку, можна зберегти людськість?

– Треба, перш за все, бути собою. Треба намагатися виховувати в собі людину. Для мене особисто бути людиною – це робити все від душі. Навіть чистити зуби. Чисть зуби від душі (сміється – авт.)!

– Якщо відкинути всі суспільні проблеми, чи задоволена ти тим станом речей, який зараз у тебе? Чи хотіла би ти щось змінити?

– Мені подобається все те, що я маю, що є навколо мене: люди, проблеми, які я маю. Якщо би не було того всього, мені не було би цікаво жити. Я задоволена і не хочу нічого забирати. Звісно, є амбіції в плані музики, в плані свого власного розвитку. Це все прийде. Зараз у мене спокій і гармонія, розуміння, що все буде добре.
Ложка Дьогтю
wolfram
2015.04.26
1795
SummerInc, музика, львів
data-yashareDescription="У світі нас оточує чимало хороших людей. Є такі, з якими ти тільки познайомився і говорив лише раз, проте ця розмова гріє ще дуже довгий час, хочеться ще і ще черпати тепло зі сонячних особистостей. Такою людиною є солістка львівського гурту «SummerInc» – Lorami. «СКАЗ» поспілкувався з нею про гурт, його учасників, музичну «кухню» та сценічний досвід." >
Група СКАЗу: