Ніч у морзі
Ніч у морзі
До всього у цьому світі можна ставитися по-різному. Зокрема, до питання життя та смерті. Дехто вірить у переродження, душу, котра відправиться до раю, або до пекла, хтось більш цинічний у даному питанні. А хтось кожен день зі смертю співпрацює, і не думає про неї взагалі. Нещодавно й мені довелося спробувати себе у ролі працівника обласного моргу, і зрозуміти всю романтику та буденність такої роботи.
Зараз дедалі більшої популярності набувають різні акції типу «Ніч у …»: ніч у музеї, ніч у кіно, ніч у Львові і т.д. Я ж влаштувала собі «Ніч у морзі». Отож, прекрасного травневого вечора, коли на вулиці +20, співають пташки та буяють життям зелені алеї, я одягаю тепле пальто і з першими сутінками прямую до приміщення моргу, де мене вже чекає знайомий співробітник трупарні – Н.



Заклопотана тим, що я вже трохи спізнююсь на зустріч, якось не задумуюся над питанням моральної підготовки до такої незвичної екскурсії. Дорога від дому до моргу – 5 хвилин, на території темно, і де-не-де вчуваються голоси компаній котрі п’ють пиво на території лікарні, та закоханих парочок, що відпочивають на лавочках. І ось я прибула до пункту призначення, співробітник Н привітно зустрічає свою гостю та запрошує пройти до його скромного «кабінету», себто приміщення де він слідкує за порядком під час нічних чергувань. Спускаємося вниз по сходах, і нічого по чому можна би було визначити, що я у морзі на це не вказує, якби тільки не табличка на вхідних дверях. На його столі знайшла собі місце печена курка, дві пляшки коньяку і кока-кола, а за дверима схований зручний розкладний диван. Без ліричних відступів Н одразу запрошує мене на екскурсію цим маленьким царством Аїда. Їдкий запах курки, алкоголю і смерті мимоволі викликають рвотний рефлекс, але через хвилин 10 я до цього звикаю.



Вночі все ідеально прибрано, жодного тобі натяку, що ще декілька годин тому тут кипіла робота, лише кислий запах вказує на неодмінну присутність мерців у приміщенні.


Етап І. Музей патанатомії

«Це єдине місце, де смерть допомагає життю» - говорить мені вицвіла табличка наверху «паталогічно-анотомічної» шафи з купою різних баночок наповнених по вінця формаліном і людськими органами. Співробітник Н сьогодні дозволяє все: фотографувати, відкривати шафи, брати баночки в руки. І на питання: звідки ці експонати? – відповідає, що з каналізації. Ну що ж, сприйму це за професійний гумор.



Етап ІІ. Місце зустрічі змінити не можна

Тут я маю на увазі місце зустрічі патологоанатомів зі своїми пацієнтами – два ліжка на яких і проводяться власне розтини, ваги, халати, бритви…Таких кімнат на поверсі дві. Вночі все ідеально прибрано, жодного тобі натяку, що ще декілька годин тому тут кипіла робота, лише кислий запах вказує на неодмінну присутність мерців у приміщенні. Через декілька хвилин Н тягне мене до ліфту, що через секунду може опинитися внизу, внизу – це означає власне в приміщенні, де зберігають тіла померлих.

«Працюю у морзі вже 3 роки, попри те навчаюся в медичному на 6 курсі. Працюю три ночі через три. Найбільша кількість померлих, яких привезли за одну добу – 12, найменша – 2. Привозять багато дітей, самогубців…По-різному буває...»


В приміщенні з ненав’язливою назвою Сховище №2. І тут вже стає по-справжньому лячно. Тому що я не знаю який «пейзаж» відкриється перед очима, коли ми спустимося. Страх все-таки перемагає мою цікавість і я домовляюся з Н, що ми спустимося у сховище сходами трохи пізніше. А зараз потрібно вийти на вулицю подихати свіжим повітрям.



Етап ІІІ. БІО

Поки сидимо на лікарняній лавочці, трохи розпитую Н про його роботу та власне те, що спричинило такий вибір: «Працювати в морзі мені дуже подобається, я люблю знати в чому причина смерті людини, я ніколи цього не боявся, і це ніяк не відбивається на моїй свідомості. Вибач мене, ти такої людини більше не найдеш. Тут я «рецепшн», реєструю тіла померлих. Працюю у морзі вже 3 роки, попри те навчаюся в медичному на 6 курсі. Працюю три ночі через три. Найбільша кількість померлих, яких привезли за одну добу – 12, найменша – 2. Привозять багато дітей, самогубців…По-різному буває.

Етап ІV. Двері в інший світ

Власне двері у Сховище №2, куди я так боялася спускатися на ліфті. І як виявилося – вберегла себе від тривалого стресу. Дорога до камер зберігання пролягала через три пусті труни у «прихожій», один дерев’яний хрест, дві сходинки вниз і білий коридор освітлений холодними денними лампами.

Закінчую свою екскурсію прочитанням записів у реєстраційному журналі: ПІБ, коли прибув, стать, речі, що мав при собі, підпис чергового…




Заходимо… Перше що я бачу перед собою – фіолетові ноги і обличчя чоловіка, котрий чомусь лежить прямо посеред кімнати, а не у камері, Н пояснює все просто і зрозуміло: «Це тому, що він п’янь…», і натискає червону кнопку спуску ліфта, що приземляється просто біля трупа. Ось чому я говорила, що вберегла себе від стресу. Мій нічний знайомий відкриває холодильник, де лежать кілька тіл і пропонує підійти ближче, так би мовити – подивитися смерті в обличчя. Підходжу, дивлюся, трохи заспокоююсь і вибігаю з холодного приміщення в теплий травень. Я це зробила. Все інше – дрібниці. Закінчую свою екскурсію прочитанням записів у реєстраційному журналі: ПІБ, коли прибув, стать, речі, що мав при собі, підпис чергового…

Зрозумілось після побаченого, що тіло – лише футляр, а філософія життя і смерті, то інше питання, і її не напишуть в АКТі №_____ прийняття трупа.


І з відчуттям виконаного обов’язку перед своєю цікавістю іду додому спати. Жодні страшні сни мене не провідували, ніхто вночі не приходив, і якось стало навіть трохи легше. Зрозумілось після побаченого, що тіло – лише футляр, а філософія життя і смерті, то інше питання, і її не напишуть в АКТі №_____ прийняття трупа. В морзі, себто в Місці Останньої Реєстрації Громадянина, як жартують в народі, все набагато прозаїчніше, і тут нікого не цікавить що ти робив за життя, а цікавлять лише паспортні дані, обставини смерті, звідки і хто доставив труп, яким транспортом, одяг, наявність золотих зубів, документи, прохання та заяви родичів, підпис чергового моргу. Крапка. Все інше – клопоти похоронного бюро, і власне твої, але це вже в паралельному світі, якщо такий існує.
Марина Мітла
Марина Мітла
2015.06.05
1754
Lviv, експеремент, momento mori, життя, смерть, повний сказ, репортажі, музеї, ліки
data-yashareDescription="До всього у цьому світі можна ставитися по-різному. Зокрема, до питання життя та смерті. Дехто вірить у переродження, душу, котра відправиться до раю, або до пекла, хтось більш цинічний у даному питанні. А хтось кожен день зі смертю співпрацює, і не думає про неї взагалі. Нещодавно й мені довелося спробувати себе у ролі працівника обласного моргу, і зрозуміти всю романтику та буденність такої роботи." >
Група СКАЗу: