Спалення упирів на Галичині
Спалення упирів на Галичині
Ми всі чули історії про інквізицію, про Салемських відьом, про криваві наклепи на циган та євреїв. Давні люди серйозно вірили у нечисту силу і їхній страх був суто прагматичним. Відьма могла наврочити, єретик – навернути когось у своє вчення, через що навернутий гарантовано попав би до пекла, єврей залюбки вкрав би дитину для своїх ритуалів і таке інше.
Люди вірили у морських чудовиськ та у цілком цивілізовані племена песиголовців (одного з них навіть канонізували). Та що стосується українців, то нам часто здається, що наша народна демонологія набувало лише цілком симпатичних форм, як у «Тінях забутих предків» чи «Лісовій пісні» з усіма цими чугайстерами, щезниками та мавками. Знову ж таки, ми вчили, що завдяки перемозі в Грюнвальдській битві на наші землі разом із Тевтонським орденом не прийшла інквізиція.

«Неудивительно поэтому, что такое страшное бѢдствіе, постигшее нашъ народъ, должно было глубоко потрясти все его моральное существо и моментально пробудить къ жизни разныя темныя силы, дремлющія, но не исчезнувшія въ глубинѢ души народной. СуевѢрный страхъ передъ упырями безспорно принадлежалъ къ такимъ темнымъ силамъ, и вотъ въ самый разгаръ эдидеміи страхъ этотъ доводитъ народъ до ужасной расправы — сожженія нѢсколькихъ человѢкъ». Франко



Та в історії Галичини була подія, яка ставить під сумнів увесь здоровий глузд наших пращурів. Про цей випадок пише Іван Франко в журналі «Кіевская старина». Публікація отримала назву «СОЖЖЕНІЕ УПЫРЕЙ ВЪ с. НАГУЕВИЧАХЪ ВЪ 1831 г.» Щоб читач міг зорієнтуватися – цього року англійський природознавець Роберт Браун виявив у клітині ядро, Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, а також відбулася масштабна епідемія холери.

Головними дійовими особами подій у Нагуєвичах стали упирі. Згідно з народними віруваннями, упир має подобу звичайної людини та за походженням може бути сином відьми й чорта або трупом, в якого вселилась нечиста сила. Упирі відрізняються злою вдачею та полюбляють капостити людям. І саме їх селяни в Нагуєвичах вважали винуватцями епідемії холери. Епідемії жахали людей, та ніхто точно не знав, що є їхньою причиною.

Ось що про це пише Франко: «Неудивительно поэтому, что такое страшное бѢдствіе, постигшее нашъ народъ, должно было глубоко потрясти все его моральное существо и моментально пробудить къ жизни разныя темныя силы, дремлющія, но не исчезнувшія въ глубинѢ души народной. СуевѢрный страхъ передъ упырями безспорно принадлежалъ къ такимъ темнымъ силамъ, и вотъ въ самый разгаръ эдидеміи страхъ этотъ доводитъ народъ до ужасной расправы — сожженія нѢсколькихъ человѢкъ».

Далі Франко цитує записки ієромонаха Косака, який, виїжджаючи із Нагуєвичів, побачив на околицях села велике попелище. Коли той поцікавився, що це все означає, місцевий житель відповів, що тут «палили упирів», які «підтинали людей» в холеру. Ієромонах не на жарт злякався, і поцікавився тим, як селяни взнавали, хто упир.

«А бувъ тутъ у сели, — разсказываетъ съ наивнымъ суевѢріемъ человѢкъ, — такый хлопець; той ходывъ видъ хаты до хаты та по волоссю на грудяхъ пизнававъ упыривъ. Тыхъ заразъ бралы и тутъ на пастивныку терновымъ огнемъ палылы». Достатньо було лише, щоб на тебе вказав якийсь «хлопець», щоб тебе кинули у вогонь. Добре, що хоч про цей випадок прознала цісарська влада, «зъихала зъ Самбора комисія, та килькадесять хлопивъ забрала до криминалу, божъ то не мало людей и то добрыхъ господаривъ, на стосахъ попалылы».

«Бо я й самъ упыръ. Я самъ свого тату й маму потявъ. И знаете, ничыя мни кровъ не була така солодка, якъ ихъ».


Потім Косак дізнався, що упирів палили не лише в Нагуєвичах, а й у багатьох інших селах. Мужики навіть хотіли спалити ректора одного з монастирів, вважаючи його «найстаршим упирем».

Далі Франко подає матеріал, який його дружина Ольга записала після розмови із очевидцями тих подій. Коваль Сеня Буцяк розповідає, що семилітній хлопець Гаврилко, батьки якого померли від холери, сказав своїм друзям-ровесникам, що це упирі нищать людей. На резонне питання: «А звідки ти знаєш?», Гаврилко відповів: «Бо я й самъ упыръ. Я самъ свого тату й маму потявъ. И знаете, ничыя мни кровъ не була така солодка, якъ ихъ».
На наступний день після служби божої зігнали усіх людей коло цвинтаря та наказали Гаврилкові впізнавати, хто з них – упир. Гаврилко вказав на сімох чоловіків. На цей раз ознакою упирів стало сире полотно, перев’язане по під коліно.

Перший «упир» був найбагатшою людиною села – Вольчаком. Його скували ланцюгами та тягали по вогню доки той повністю не обгорів та й покинули майже живого. І що б ви думали? Вольчак вижив, одужав та ще й прожив сім років!
Другий упир – Ступак зі словами: «А хочете, щобымъ горивъ, то най вамъ и такъ буде!», сам кинувся в вогонь.

Третього – Саляка – перевели босим через вогонь, після чого той зізнався, що він упир, але й пообіцяв, що якщо йому збережуть життя, він зробить так, щоб ніхто в селі не хворів. Шляхтич Левицький, який був присутній при цьому дійстві, відповів, що якщо Саляк вилікує його хвору доньку – його не чіпатимуть. Салака повели пасовиськом до дому шляхтича, та той вирвався і став втікати. І так втікав, що від його попечених ніг м'ясо шматками відпадало! Втік до сусіднього села, де й сховався. Там його виходили пастухи й він також одужав.



Інших упирів попекли на вогні та й залишили скованими лежати коло попелища. Їхні дружини носили з дому молоко та обливали їх, бо молоко вважалися ліками від опіків. Деякі із скалічених «упирів» промучилися тиждень, поки не померли.

Тож бачимо, до чого може привести сліпе бажання знайти винних. Хай ця історія стане для нас наукою – потрібно багато разів подумати, перш ніж звинуватити когось у чомусь.
Ігор Шевчук
2015.08.27
1739
ПС, Історія, містика, дослідження, Франко
data-yashareDescription="Ми всі чули історії про інквізицію, про Салемських відьом, про криваві наклепи на циган та євреїв. Давні люди серйозно вірили у нечисту силу і їхній страх був суто прагматичним. Відьма могла наврочити, єретик – навернути когось у своє вчення, через що навернутий гарантовано попав би до пекла, єврей залюбки вкрав би дитину для своїх ритуалів і таке інше. " >
Група СКАЗу: