Is love not sweet, where bombs explode?
Is love not sweet, where bombs explode?
Японська література – таємниця за сімома замками, які сам народ піднебесної. Ті ж японські літератори, які зуміли заявити про себе на весь світ, не перестають дивувати і досі, по смерті. Такі, як він, були і раніше. Вони командували арміями, керували державами, вбивали і рятували. Та ніхто з них не писав. А Юкіо Місіма писав: багато, послідовно, мінливо і щиро. Його твори – його ж маніфести. Сам автор влучно себе схарактеризував бодай однією фразою: «Мені страшенно хочеться когось вбити. Хтось пише про любов, бо немає успіху у жінок. Я ж пишу романи, аби не отримати довічне ув'язнення».

І
Юкіо Місіма (справжнє ім’я Кімітакі Хіраока) – широко відомий японський письменник, драматург, актор та політичний діяч. Гомосексуаліст, садист, збоченець, мілітарист, нацист. Існують митці, біографію яких хочеться забути, або хоча б не звертати на неї увагу. Брати Стругацькі, наприклад. Всі ці суперечки, про те, хто з них писав, а хто просто наживався, мене дістали. Але з Місімою таке не прокатить. Його біографія тісно переплетена з творчістю. Про життя Місіми можна сказати одне: він прожив його так, як і хотів. Буквально з того моменту, як вирішив кинути роботу в міністерстві та присвятити всього себе мистецтву.



Та до цього ще далеко. Кімітакі Хіраока народився 14 січня 1925 року у Токіо, в сім’ї урядовця. Його дідом був губернатор префектури Карафуто (південна частина острову Сахалін, сучасна Росія), якого змусили піти у відставку, звинувативши у спекуляції лісом та корупції. Місіма був про нього не найкращої думки. Рід Хіраока, та, власне, сама Японська імперія переживали тоді не найкращі часи.

Дитинство стало вирішальних періодом у житті літератора, саме тоді сформувався його характер, смаки та уявлення про прекрасне. Місіма пише про це у своєму першому серйозному романі «Сповідь маски». Через призму літератури розповідає про своє дитинство та юність. Основною темою роману є усвідомлення підлітком власної гомосексуальної орієнтації, його збочені садистські фантазії та спроби приховати все це від інших. Юнак розривається між своїм захопленням смертю, кров’ю, болем, стражданнями, своїм коханням до хлопців − та бажанням бути звичайним, мати друзів, дівчину, нормальні стосунки з батьками.

Що характерно, книжка менше всього схожа на сповідь. Автор радше веде приємну розмову зі знайомим, у якій мило розповідає про своє життя. Хоча, більшість літературознавців схиляються до того, що «Сповідь маски» не слід вважати точною автобіографією Місіми. Бо це все ж таки сповідь маски, а не обличчя. Так відомо, що дівчина Соноко, у яку він змусив себе закохатися – вигаданий персонаж.


ІІ

Життя в великому старовинному маєтку, майже в повній ізоляції. Постійні проблеми зі здоров’ям. Мало хто вірив, що він доживе до двадцяти років. Друга світова війна сприятливо вплинула сприйняття краси юного Місіми. Коли навколо немає нічого, крім крові та страждань, то нічого не залишається, крім тільки як навчитися любити все це.
Та що б там не казали, в житті Місімі пощастило. Він зустрів вже відомого на той момент письменника Ясунарі Кавабату, який високо оцінив проби пера молодого Кімітакі та, можна сказати, видав для йому путівку у світ літератури. «Сповідь маски» отримала шалену популярність, і не лише через епатажність теми, але й завдяки літературній майстерності автора.

Після цього Місіма пише низку інших творів, з яких на індоєвропейські мови перекладено не так багато. Роман «Спрага кохання» дуже жіночий за своєю атмосферою. Жінка з інтелігентного середовища після війни змушена жити та працювати на фермі, під керівництвом старого діда, для якого володіння землею було метою усього його життя. Ця жінка – Ецуко, поховала свого чоловіка та вдруге закохалася у свого колегу – простуватого сільського хлопця Сабуро. І закохалася так сильно, що куди бігти – невідомо. Що характерно, в романі ви зовсім не знайдете кохання-зітхання. Лише абсолютний, чистий біль.



Інший відомий роман, написаний Місімою в цей період його життя, − «Заборонені барви». Цю книжку не можна давати читати нормальним людям. Вони будуть знизувати плечима і казати: «Ну, це ж Японія, що ви хотіли?» Чи просто плюватися. А в найгіршому випадку книжка їм сподобається, але лише як взірець потворності та гротеску.

Місіма створює ідеал. Для себе і таких самих, як він. Книжка про японського юнака Юїті Мінамі. Юїті – це справжній приклад для наслідування. Природа нагородила його бездоганною зовнішністю. Він захоплюється плаванням, стрибками з жердиною, вміє танцювати, добре вчиться в університеті. У нього також все в порядку з фінансами – Юїті одружений на красуні-донці багатого бізнесмена (ах вже ця тема заможних наречених! Вона мене просто переслідує), який забезпечить його роботою у майбутньому. Здавалося б, усе ідеально. Лише одне… Юїті подобаються хлопці.

Якось у роздягальні до нього доторкнувся однокурсник, від чого у бідного Юїті ледь не стався серцевий напад. Хлопець, що являє собою уособлення язичницької краси та цивілізованого перфекціонізму, глибоко нещасний в душі. Він не розуміє, що робити зі своєю дружиною, а коли вже щось робить, то уявляє на себе на її місці. Юїті змушений приховувати все це від своєї люблячої матері та грати роль нормального юнака. Та ось він зустрічає підстаркуватого письменника Сюнсуке Хінокі.

Сюнсуке мав важке, похмуре дитинство, потворну зовнішність, вічні проблеми з жінками та невеличкий капітал. І от він на старості років вирішує зробити Юїті зброєю помсти усім жінкам, які його кинули. Всього у письменника було три дружини: перша була чи то клептоманкою, чи то просто крадійкою, друга разом із коханцем наклала на себе руки, а третя взагалі виявилася аферисткою і разом з чоловіком видурила в Сюнсуке купу грошей. І пішло. Юїті спить з усіма, страждає, самовдосконалюється; Сюнсуке всіх ненавидить, а ті самі «всі» помирають від ревнощів. Сюжет не грає великої ролі, цей роман слід аналізувати рефлексивно, виходячи з власного досвіду, власних ідей та переживань.



ІІІ

1951 року Юкіо Місіма вирушає у кругосвітню подорож. Слід сказати, що післявоєнна Японія була дуже депресивним місцем і не мала нічого спільного з сучасною Японією. Цілковитий занепад, абсолютна депресія. Схильна до нездорової самоізоляції японська нація, яка вірила у свою зверхність над іншими народами, попадає у повну залежність від Сполучених Штатів. Народові, який мав тисячолітню військову традицію, заборонили мати власну армію. Гнітюча атмосфера цього періоду дуже яскраво описана у ранніх творах Місіми. Але подивившись світ, Місіма дещо змінює свої погляди.

Він активно займається важкою атлетикою та з часом перетворюється з хворобливого, закоханого в літературу студента − на середньовічного самурая з тілом античної статуї. В цей час Місіма починає цікавитися класичним японським мистецтвом, традиційним японським театром Но та пише «Шум прибою» − перший свій твір, в якому йдеться про здорові стосунки між хлопцем та дівчиною. Маленький острів, населений рибалками та збирачками перлин і коралів. Вона із заможної сім’ї, він з бідної. Під неї підбиває клинці син місцевого підприємця, якому, знову ж таки, симпатизують її батьки. Але все закінчилось типовим для американських фільмів та нетиповим для Місіми хеппі-ендом. Він героїчно рятує корабель її батька, багатого залицяльника осоромлено.



Роман «Золотий храм», який Місіма написав через два роки після «Шуму прибою», вважається чи не найпопулярнішим твором японської літератури у світі. Цей роман засновано на реальних подіях: 1950 року молодий монах, керуючись невідомими мотивами, спалив знаменитий храм Кінаку-дзі в Кіото. Місіма пропонує власну версію подій.

Хлопець Мідзогуті − нещасний заїка, який з дитинства марить Золотим храмом, про який йому розповідав батько. В його серці храм став символом абсолютної, ідеальної та нетлінної краси. Краси, яка згодом почала просто переслідувати його. Заважати нормально жити.
«Справжня краса – це щось, що пересилює, позбавляє і, нарешті, руйнує»…

ІV

1965 рік. Місіма приєднується до націоналістів. Ніхто точно не скаже, чому він вирішив ступити на цю стежку. Можливо, в націоналістичній ідеології Місіма знайшов джерело для задоволення власних гомосексуальних та садистських нахилів. Власне, до цього все і йшло. Раніше він хоча і цікавився правими ідеями, та радикалом ніколи не був. Письменник створює власну приватну військову організацію «Товариство щита», яка ставить собі за мету захищати Імператора, видає численні політично ангажовані публіцистичні твори, а також пише свій opus magnum – тетралогію «Море достатку».

Місіма закінчив останню книжку циклу, «Падіння янгола», 25 листопада 1970 року. В день свого тріумфу.

І ось він з соратниками на військовій базі. «Товариство щита» планує зчинити монархічний державний переворот. Беруть у заручники командира бази та звертаються до солдатів. Їх не послухали. Не звернули уваги. Ганьба.

Є декілька видів ритуального японського самогубства – харакірі: цумебара – самогубство через невиконану справу та ойбара – самогубство вслід за господарем. Згідно з правилами, секундант повинен відрубати самогубцеві голову. Помічник Місіми, Моріті Масакацу, не зміг цього зробити, тому відрубати письменнику голову прийшлось Коґа Хіроясі.
Місіма був змушений сидіти із розпатраним животом і чекати, доки його нарешті вб’ють. Чоловік, який усе своє життя був закоханий у смерть, таки не розчарував її.



V

Наскрізна тема тетралогії – вчення про реінкарнацію. Сігекуні Хонда – молодий школяр у першій книжці та заможний юрист у четвертій, зустрічає в кожній із частин «Моря достатку» перевтілення свого друга дитинства Кійоакі Мацугае. Та, крім того, Місіма наче розтинає самого себе і вставляє в кожен розділ тетралогії якусь частину своєї сутності.

«Весняний сніг» - трагічна історія кохання молодого нащадка самураїв Кійоакі Мацугае, що все своє недовге життя марив витонченими ідеалами японського дворянства, та чиї батьки втратили цей дух, перетворившись на прецензійних маркізів - англофілів. Кохання для Кійоакі є синонімом недосяжності. Він подобався дівчині на ім’я Сатоко, вона подобається йому. Та по справжньому покохати Сатоко Кійоакі зміг лише тоді, коли вона обручилась із божественною особою – принцом крові, братом Імператора. Вони починають зустрічаються і Сатоко завагітніє. Батьки страшно засуджують Кійоакі, та його бабця – жінка, що добре пам’ятає не лише Російсько-Японську війну та імператора Мейдзі, а й епоху сьогунів встає на бік сина. «Нагородити дитиною наречену принца – це чудово! Ваші боягузливі сучасні чоловіки цього не можуть! Так. Кійоакі справжній внук свого діда». Сенс назви цієї книжки стає зрозумілим лише на останніх сторінках. Місіма пише про справжнє кохання, яким він його бачить.

«Коні, що несуть» - роман про юнака Ісао Іінуму, сина правого політика, який виховував Ісао в дусі японського націоналізму. Та справжнім ворогом Японії Ісао вважає не іноземців, а олігархів та чиновників - корупціонерів. Хлопець надихається повстанням прихильників сьогунату проти імператорської армії та вестернізації, яку вона собою уособлювала та створює підпільний союз, метою якого є знищення олігархії. Та Ісао мріє не про перемогу у повстанні. Він хоче лише одного – померти під гарячим червневим сонцем. В книжці Хонда – тридцяти восьмилітній суддя зустрічає Ісао і взнає в ньому реінкарнацію Кійоакі. В книжці багато йдеться про синтоїзм – традиційну релігію японців, яка набула популярності в часи другої світової війни. Уявіть, що в Україні державною релігією стала РУН-віра. Крім того «Коні, що несуть» унікальні тим, що містять критику буддизму, який ми звикли сприймати, як щось дуже хороше. Справжній політичний маніфест Місіми, у якому він виклав свої уявлення про патріотизм та служіння Імператору.

«Храм на світанку». Приватний адвокат Хонда подорожує Таїландом, де зустрічається із маленькою принцесою Йінг Чан, яка стверджує, що в минулому житті була японцем і через це її всі вважають ненормальною та тримають в ізоляції. Хонда якийсь час спілкується з дівчинкою, та, повернувшись до Японії його захоплює вогняний вир Другої світової війни. Та, як не дивно, капітуляція Японії для Хонди була вигідною, так як завдяки новій пацифістській конституції він зміг виграти давню справу та отримати за це величезну винагороду. І ось він дізнається, що на навчання до Японії приїздить його стара знайома - принцеса Йінг Чан, яка вже забула усі свої дитячі марення минулим життям. І, вперше побачивши вже зрілу принцесу, Хонда втрачає голову. Та це не високе кохання Кійоакі до Сатоко, а запізніле статеве бажання. Місіма десь разів п’ять нагадує читачеві, що у Йінг Чан були великі груди. Хонді мало на що сподіватися з принцесою, він навіть спеціально будує у себе в садибі басейн, щоб побачити її у купальнику. Та всі надії Хонди розбилися тоді, коли він, підглядаючи за принцесою у шпаринку стає свідком сцени кохання Йінг Чан і поетеси Кейко, Хондової сусідки. Темою цього роману стає вже не кохання, а бажання – тема, близька Місімі, яку він ніколи не заперечував і до якої він завжди ставився з серйозністю.

«Падіння янгола». Остання частина тетралогії та останній твір Місіми взагалі. Юний сирота Тору. Він працює на сигнальній станції та товаришує з психічнохворою дівчиною Кінуе, яка при абсолютно потворній зовнішності (яку Місіма ніяк не описує, залишаючи за читачем право уявити цю людину, послуговуючись власними уявленнями про потворність) вважає, що всі чоловіки навколо хочуть її зґвалтувати. Багатий старигань Хонда знову ж таки бачить у Тору реінкарнацію Кійоакі, Ісао та Йінг Чан і всиновлює його, та з однією лише метою – відвернути від Тору неминучу смерть. Усі минулі життя Тору помирали у 20 років, та їхнє життя разюче відрізнялось від такого у інших підлітків. Хонда хотів зробити Тору нормальним, бо вважав, що цим урятує його. Та Тору виявився садистом. Йому подобалося причиняти біль усім, хто його оточував. Крім однієї єдиної людини - Кінуе.

***

Японський генерал Курібаясі Тадаміті, що командував імперською армією на острові Іводзіма перед вирішальним боєм написав вірш: «Ворог не розбитий, і я не загину в бою, я буду народжений ще сім разів, щоб взяти в руки нагіната (традиційну японську алебарду)». Тож ніхто не знає, чого ще чекати від країни Сонця, що сходить.

Ігор Шевчук
2015.11.12
1723
Юкіо Місіма, література, Японія
data-yashareDescription="Японська література – таємниця за сімома замками, які сам народ піднебесної. Ті ж японські літератори, які зуміли заявити про себе на весь світ, не перестають дивувати і досі, по смерті. Такі, як він, були і раніше. Вони командували арміями, керували державами, вбивали і рятували. Та ніхто з них не писав. А Юкіо Місіма писав: багато, послідовно, мінливо і щиро. Його твори – його ж маніфести. Сам автор влучно себе схарактеризував бодай однією фразою: «Мені страшенно хочеться когось вбити. Хтось пише про любов, бо немає успіху у жінок. Я ж пишу романи, аби не отримати довічне ув'язнення»." >
Група СКАЗу: