4 думки про толерантність
4 думки про толерантність
Вже традиційно, активісти намагалися провести акцію ЛГБТ-спільноти в Україні. І традиційно – її зірвали. Цього разу – це був «Фестиваль рівності» у Львові. У соціальних мережах досі тривають дискусії на цю тему. Четверо наших журналістів діляться думками про цю подію.
Ложка Дьогтю:

Все частіше в голову приходить знаменита латинська сентенція «quo vadis?», але вона звучить риторично, бо відповідь – занадто очевидна. Буремна доба, у якій ми перебуваємо, диктує нам умови, за якими ми повинні жити, смикає нас за ниточки, наче маріонеток, б’є у найболючіші точки, маніпулює нашою свідомістю та переконаннями. Біле стає чорним і навпаки. Все частіше ловиш себе на стадному інстинкті і добре, якщо ти це можеш усвідомити. Інша річ, якщо тобі комфортно не думати, а виправдання своїй недалекості шукати у аскетичних традиціях тієї культури, у якій живеш. Хоча, як культуролог, дозволю собі нахабну ремарку – культура – не скляна оболонка, а живий і піддатливий матеріал. І наша країна – не виняток, вона увібрала в себе чимало запозичень, самовпевнено вважаючи їх своїми власними архетипами.

Гомосексуалізм – не «хвороба» нашого часу. Його не винайшли тут і зараз. Корені одностатевого кохання проростають у глибоку давнину, в часи Античності, де, за умовами полісного життя, любов між чоловіками вважалась високою. Слова про це ми знаходимо у Платона та навіть у Гіппократа – авторитетних філософів, до праць яких звертається чимале коло інтелектуалів сьогодення. Звичайно, це не означає, що гетеросексуальні стосунки нівелювалися. Варто чітко усвідомлювати, що у колисці європейської культури було розуміння, що людина може любити так, як підказує їй серце.

Коли Україна розпочала офіційний процес інтеграції у ЄС, однією з умов була визнання прав ЛГБТ-спільноти. Звичайно, традиційне християнізоване суспільство не прийме те, що одностатеві пари можуть жити разом, виховувати дітей... Але це аж ніяк не означає, що людей з нетрадиційною орієнтацією варто піддавати жорстокій дискримінації та вдаватись до погроз чи радикальних дій з важкими наслідками для здоров’я і життя. Вони – такі ж робітники, платники податків і, що вже казати, – у більшості своїй християни. Вони теж відвідують церкву і склепіння не падає їм на голову.
Психолог Ксав’є Куантос виділив вісім ознак гомосексуалізму, серед яких назвав агресивну гомофобію

Мені незрозуміло, чому до учасників Фестивалю Рівності у Львові поставились настільки вороже. Невинну програму-квест прирівняли заледве не до подій Содому і Гоморри (хоча, хто знайомий з Біблією, знає, що ці міста були знищені далеко не за гомосексуалізм, а скоріше за здирництво, зажерливість, хіть та перелюб між чоловіками та жінками). Навіщо змішувати релігійне і соціальне? Група радикалів у балаклавах, які кидали каміння в учасників квесту, поліція, яка не вчинила жодних спроб захисту, псевдозамінування готелю «Дністер»... В якому столітті ми живемо? Невже невинний квест викликає більше обурення, аніж високі комунальні тарифи, хліб майже по 10 гривень у супермаркеті і нестабільний завтрашній день? Пробачте мій сарказм, але ця радикальна показуха викликає лише іронію. Львів нівелює свій лозунг відкритості до світу, а навпаки – ілюструє те, що місто – резервація консерватизму і закам’янілості. Варто розуміти: ЛГБТ-спільнота України є, вона реальна. І вона чисельна, хай що говорить «офіційна» статистика. І люди нетрадиційної орієнтації не дурні – вони усвідомлюють, що наша країна не готова ні морально, ні ментально одразу взяти і визнати на офіційному рівні права секс-меншин. І тут ніхто не буде займатися відкритою пропагандою гомосексуалізму, тому, що це не має сенсу. Людина сама усвідомлює те, ким вона є. Варто зрозуміти, що така когорта людей існуватиме завжди і сприймати це спокійно. Це називається простим словом – толерантність.

Психолог Ксав’є Куантос виділив вісім ознак гомосексуалізму, серед яких назвав агресивну гомофобію. Що ж, мабуть, варто задуматися вороже налаштованим проти спільноти ЛГБТ людям, чому їхнє ставлення саме таке. Це відкине чимало питань відразу.

Ristor:

Найкраща характеристика принципу свободи, це: моя свобода закінчується там, де починається твоя свобода. І навпаки. А ще, мудрі дуже і дуже давно казали, що не роби іншому того, чого б ти не хотів, аби тобі робили. Дві прості та давні істини, які чомусь і досі залишаються недоступними та незрозумілими для більшості людей. Бо якщо тобі ніхто прямо не заважає жити і думати так, як ти хочеш, то чому ж тоді ти наважуєшся зазіхати на свободу іншого діяти так, як йому того хочеться. Якщо це жодним чином не заважає тобі бут собою і чинити згідно своїх життєвих позицій.

Але людська психологія на примітивних рівнях чогось вважає, що правильно жити тільки так, як того хоче вона, а всі інші варіанти – неправильні. Хоча це зазвичай означає лиш те, що людина, яка сповідує цей принцип, банально невпевнена в своїх силах, і тому кожне «відхилення» від її власної норми – це болючий удар по спокою та впевненості у собі. Хтось може з цим впоратись і жити не зважаючи ні на що. Хтось – ні; слабкість – це велика і руйнівна сила в руках необережного індивіда. Як граната в мавп’ячих руках.

Багато хто апелює, мовляв, слово «толерантність» буквально означає «терпіння», тобто потрібно вимушено не реагувати на певні хворобливі чинники. Ще більше людей апелюють до моралі, християнських цінностей, традицій та просто власного естетичного смаку. Забуваючи якось, що ніхто не зобов’язаний слідувати цим «нормам». Є закон, який чітко декларує, що можна, а що – ні. Тому все, що не порушує закону, не повинне торкатися соціуму, коли він кидається на незрозумілі для нього винятки з правил, плутаючи мертве з гарячим. Тим більше, хто кого любить і хто як і з ким спить. Це приватне поле, вторгнення в яке чужинця завжди визиває подив, мовляв, а тобі що з того?

Такі аргументи виглядають ще більш дивними, бо смішно вступати в дискусію з людиною з точки зору моралі чи традиції, якщо людина не визнає цих моралі та традиції. І має на це повне право. Складається враження, що певні групи людей банально не сприймають ідеї, що хтось навіть теоретично може мислити інакше. Це свідчить лише про хворість та незрілість самого суспільства, яке в масі своїй не розуміє, наскільки іноді складним, багатогранним та різноманітним є світ і люди, які його заселяють. Тим більше – великі міста, скупчення найрізноманітніших субкультурних груп.
Дуже смішно жалітися на якусь несправедливість тому, хто сам її постійно чинить

І всі ці люди повинні вживатися поряд одне з одним. Намагатися не заважати нікому і водночас відстоювати свої власні права: право на любов, право на свободу слова, право на інакшість, право на альтернативу, право на власне «я». І насправді, жити в мирі цілком можливо, і це не утопія. Просто суспільство, яке складається з окремих одиниць, повинне, певне, зрозуміти, що немає жодного виправдання насильству, яке чиниться в ім’я самого себе. Що неприпустимим є приниження гідності чи свободи іншого. Що суспільний договір вкладається для всіх однаково, і дуже смішно жалітися на якусь несправедливість тому, хто сам її постійно чинить.

Зрештою, щодо проблем тих самих ЛГБТ-спільнот відсутня будь-яка дискусія, будь-який аналіз, буд-яке обговорення цього питання. Є лише ненависть та жовч, помножена на наші «скрєпи» та невігластво. Звісно, що кожен має право говорити, що йому подобається, а що – ні. Але не нав’язувати своїх смаків іншим людям. Тим більше – забивати їх палицею чи бруківкою. Бо інакше виходить свавілля і повернення до Середньовіччя, до спалення відьом та диктатури сильних, які нічого не тямлять у всіх тих «цінностях», якими прикривають своє примітивне та егоїстичне мислення.

Li.Lit.:

Ще з дитинства мене дратувало, коли мені лишній раз нагадували, якої я статі. Зараз, мене, до комплекту, регулярно дістають тим, що я повинна бути жіночною і що вже давно пора заміж. Я викинула зі свого кола спілкування людей, які вважають за честь повторити, що за три роки мене вже ніхто не захоче, та я так і залишусь старою дівою. Знаєте, я й не уявляю, що б я відчувала, якби мені ще й казали, кого я маю любити.

Ми живемо з Вами в дивовижний час, в дивовижній країні: наука стрімко розвивається, а ми ще віримо у магію та екстрасенсів; техніка й медицина досягла небачених висот – а ми лікуємось відварами з грибів та настоянками на зміїних шкірах; ми пережили Революцію гідності, але досі поводимось, як неосвічені, загіпнотизовані штампами селяни; ми стали толерантними – але можемо камінням закидати людину, яка трохи відрізняється від нас.

Ніяк не можу зрозуміти, чому ЛГБТ спільнота, зокрема гомосексуалісти, так потерпають від нашої духовності? Це явище не нове, воно було від самого початку світу, ба більше – майже у всіх тваринних видах гомосексуалізм – норма. Ми теж один із видів – савці, ряд примати, рід гомінід, вид людина. Ми теж з'явились в наслідок надскладної еволюції. Ми досконалі. Як і все живе на цій планеті. Природа не може створити бодай одного зайвого елементу. Усе – потрібне. Чому ж так важко змиритись з гомосексуалізмом як з явищем?
Паскудні з вас християни, шановні

Гаразд. Ви не вірите в науку. Але ж Бог створив нас за своєю подобою? Хіба ні? Тобто, усі люди ідеальні, і усі мають можливість вільного вибору. То чому ви так ненависно засуджуєте тих, хто обрав не те, що й ви? Це ж не по-християнськи. А ненависть? Що Бог заповідав людям? Любити близьких як самих себе. Паскудні з вас християни, шановні.

Ну гаразд. Ви не вірите в науку і релігію, ви злісні альфа-самці, які стоять на сторожі моралі та кодексу честі. Чому ж ви перевиховуєте геїв, а он ту парочку, яка ледь сексом не займається в кафе за сусіднім столиком, поки я обідаю, ні? А може мені неприємно це бачити, і моя дитяча психіка настільки тонка, що я вважаю ці любощі, виставлені на огляд людський, вульгарністю та етичним злочином? Гараз, а чому ви, такі моральні і чесні, не пильнуєте жінок і дітей, яких частенько ґвалтують інші альфа-самці? А може й ви ґвалтуєте? А може і навіть лупцюєте вдома, до крові, за погано вимите горнятко? Щось ваша мораль не альо.

Ооо! А може ви латентні? Знаєте, є в психології такий термін – проекція. Ні? – так це про вас!

Оце гоніння за гомосексуалістами нагадує мені Інквізицію, або й гірше – Ку-Клус-Клан. Перше було три століття назад, а останнє майже 100 років тому. За цей час людство могло би вирости у своїх цінностях, але здається ми топчемось на місці. От яка Вам різниця хто і що робить вночі під простирадлами? Аааа, ви переживаєте, що це побачать ваші діти? Ну так не переживайте – побачити парочку, яка ретельно вилизує один одному зуби в громадських місцях можна куди частіше ніж геїв, які прогулюються містом, тримаючись за руки.

І ще я не можу зрозуміти, чому чоловіки більш гостро реагують на гомосексуалізм. Тіштесь, недоумки (маю на увазі лише радикально налаштованих гомофобів), вам ж більше самиць залишається! Хоча, розумієте, гомосексуалізм – це не тільки тоді, коли дядя любить дядю, це ще й коли тьотя любить тьотю. І вчені довели (погугліть), що більше 70% жінок схильні до гомосексуалізму. Бодай раз в житті, ми замислювались або фантазували про близкість з іншою жінкою. А ви й уявити не можете, у скількох з нас була така близкість. От і живіть тепер з цим, дорогі гомофоби.

П.С.: Якщо ви все ж переживаєте щодо виродження людства – я вас втішу – планета перенаселена: офіційно 7,5 мільярдів осіб, неофіційно - більше 9 мільярдів. Ви, краще, подумайте про те, що ми з вами будемо їсти в разі глобального голоду, а не про те, хто кого і як любить.

wolfram:

До мене ніяк не дійде, чому інших трахає, хто кого трахає. І мова іде про дорослих свідомих людей, за їх спільною згодою – тому уся гнила риторика про педофілію, зоофілію тощо – мимо.

Я ось сиджу, і не знаю, що ж написати. Коли спілкуєшся із адекватними, розумними людьми, коли мандруєш, коли читаєш – то іноді просто забуваєш про те, що більшість людей у цій країні мислить радикально по-іншому.

Я маю надію, що хоча б один гомофоб прочитає це. І хай спробує усвідомити елементарну річ: ЛГБТ-спільнота – це не злочинне угрупування, не терористи, вони не хворі, не заразні, не збоченці. Вони не є небезпечними.
Серед геїв є митці, винахідники, інтелектуали. І також – це звичайні люди

ЛГБТ – це не привиди, які раз у рік намагаються провести чергову акцію толерантності: фестиваль, марш чи квест. Ми дивимось фільми з ними, слухаємо їхню музику, читаємо їхні книжки. Серед геїв є митці, винахідники, інтелектуали. І також – це звичайні люди. Це чиїсь друзі, знайомі зі школи чи університету, це брати, сестри, батьки, сусіди, випадкові перехожі. Ми бачимо їх кожного дня. Вони – незмінна частина будь-якої країни. Вони різні: веселі та сумні, хороші та злі, високі та низькі, товсті та худі. Такі ж – як і натурали. Бо сексуальна орієнтація – це лише сексуальна орієнтація.

Серед багна стереотипів, я ху*ю, пробачте на слові.
– Бо інститут сім’ї руйнують не геї та лесбійки, а мудаки при владі;
– Бо довкола такий пізд*ц відбувається, а хтось і справді досить вірить в те, що настане апокаліпсис від акцій ЛГБТ;
– Бо у цій державі – свобода віросповідання, але кожного дня чути, як Церква «закликає», «засуджує»;
– Бо фанатики спекулюють цитатами про содомію зі Старого Заповіту, замовчуючи усі інші цитати, які є абсолютно неадекватними, якщо транслювати їх на сучасність;
– Бо аргумент, що це ненормально, адже одностатеві пари не можуть мати дітей – це вершина ідіотизму. Бо не усі людські взаємостосунки мають бути причиною народження дитини. Бо на наступний раз можна очікувати «сафарі» на сімей, які не мають дітей – через безпліддя чи з інших причин;
– Бо гомосексуалізм спостерігають у 450 біологічних видів, а гомофобію – лише у одного.

До мене справді не доходить, чому інших трахає, хто кого трахає. Чому люди витрачають стільки сил і часу – аби іншим людям ускладнювати життя. Ненависть – деструктивна. Гомофобія - деструктивна.

Це потреба у ворогу, бажання продукувати агресію. Хто може дати гарантію, що згодом критерії нормальності не розширяться? І бути натуралом стане уже недостатньо.

Варіантів для нетерпимості безліч. І стати ворогом може будь-хто.
СКАЗ
фото з інтернету
2016.03.22
4492
ЛГБТ, фестиваль рівності, толерантність
data-yashareDescription="Вже традиційно, активісти намагалися провести акцію ЛГБТ-спільноти в Україні. І традиційно – її зірвали. Цього разу – це був «Фестиваль рівності» у Львові. У соціальних мережах досі тривають дискусії на цю тему. Четверо наших журналістів діляться думками про цю подію." >
Група СКАЗу: