Безкінечне свято піротехніки або «Rammstein» би плакав
Безкінечне свято піротехніки або «Rammstein» би плакав
«І сміх, і гріх – подумалось якось про себе. – Так то все дивно, шо аж страшно. І ніби сон, після якого прокинуся знову в Китаї, і знову зранку буде не сонце за вікном, а дим, петарди і навіть «Mutter» у власному виконанні Тіля Ліндеманна.» Це другий і останній репортаж з Китаю. Журналістка «СКАЗу» ділиться не зовсім адекватною історією свого чотирьохмісячного перебування у Піднебесній.
Перший репортаж з Китаю читайте тут.

Коли я писала перший матеріал про Китай, то навіть здогадатися не могла, що чотири місяці в Китаї виявляться не лише захоплюючою подорожжю, а справжнім випробуванням на наявність здорового глузду, коли місцями відчуваєш себе учасником якогось дуже жорстокого ТБ-шоу. Коли рахуєш дні до його закінчення. Є в тому якийсь прикол, скажу я вам, проблема тільки в тому, чи можливо після того нормально сприймати навколишній світ. Мабуть-таки ні.

Just married

Сьома ранку. Я їду зі знайомим китайцем в машині. Помалу розсіюється ранковий туман, і картина, що постає перед очима, пробуджує краще найміцнішої кави: просто на трасі відчиняється багажник автівки, що їде перед нами, і туди з переднього сидіння перелазить п’яний китайський чоловік, сідає, звішує донизу ноги, прикурює цигарку і починає махати до мене руками. Водій, який їде зі мною, не реагує ніяк. Ступор. Запитати, що відбувається, мені ні в кого, адже англійської китайці не знають. В голові мимоволі виникають припущення: самогубець чи просто – дебіл… Та через декілька секунд починається справжнє шоу: чоловік витягує з кишень різноманітні петарди і конфетті, підпалює їх і розкидає по всій дорозі, зверху на машини і людей, що стоять обабіч траси, всі сигналять і радісно махають у відповідь. Побачивши шок на моєму обличчі, водій протягує мені телефон з перекладачем, де на екрані написано «just married». І вже тоді я побачила сусіднє авто з традиційними весільними атрибутами. Це був початок моєї історії з піротехнікою made in China.

Свято Весни, сміття і диму

Для китайців наше свято 1 січня це – звичайний будній день. Пережити то, що вдома всі, принаймні, мають що їсти, не говорячи вже про шампанське, мені було важко, проте, змирилася: наділа красиве плаття і символічно випила китайського сцяко-пива та й перебула той болючий день. Чорт з ним, думала я, не святкуватиму 2016, може на рік молодша буду). Та ба, помилялася, дякувати богу, що хоч не сива зосталася.
Я прокинулась від гуркоту, вибухів і пострілів

Перед 7 лютим (святкують Китайський Новий рік, більше відомий під назвою Свято Весни) знайомі попередили мене, що потрібно піти до магазину і по-максимуму закупитися «Мівіною», так як на той час доводилось жити в готелі без кухні, вибір був невеликий, адже під час тих святкувань не працюють жодні кафе (Аве «Макдональдсу», він таки не підвів). Але ніхто не згадав, що в ніч з 7 на 8 лютого мені, не знайомій на той час з дикими азіатськими традиціями, дурній українській дівці, треба було затаритися не їжею, а чимось якнайміцнішим, наприклад, горілкою (китайська горілка – Маотай, напій міцністю до 53% ідеально би підійшов до «святкової» атмосфери цієї ночі).

Десь о годині так 4 ранку я прокинулась від гуркоту, вибухів і пострілів. Спочатку подумала, що то страшний сон, потім – що війна. Але яка бл*дь війна о такій годині в богом забутому селі провінції Хенан?!!! Після п’яти хвилин здогадок – підійшла до вікна і розсунула штори. Видовище чомусь нагадало кадр з «Титаніку», коли в небо летять сигнальні ракети: прекрасно і страшно водночас. Чи «Зоряні війни». Чорт його знає, коротше, ціле небо феєрверків, таке враження, що ти в космосі, але насправді це навкруги літають місячні зарплати більшості китайців. Вже потім дізналася з новин, які дивовижні суми вони витрачають на піротехніку, щоб віддати належне легенді про вигнання злого звіра Ніен, який може зжерти всю їжу, худобу і дітей. Китайці відлякують його піротехнікою, а заодно жахливо засмічують довкілля і доводять до інфаркту чимало людей, на зразок мене. І так триває тиждень.

Веселий похорон

Мало хто з українців може собі уявити, як то – веселитися і танцювати на похороні своїх рідних. У нас цьому ритуалу надають великої трагічності, всі плачуть та надягають чорний одяг в знак трауру. В Китаї – білий. Для жителів Піднебесної смерть людини – це радість, адже хтось перероджується зі свого старого тіла. Звісно, присутній і настрій скорботи, але для нас то виглядає дивно: спершу труп виносять на вулицю (коли помирає хтось відомий, то взагалі – на центральну алею міста), тіло знаходиться під кольоровим балдахіном, навколо безліч яскравих пластикових вінків, з колонок лунає музика, ну і звісно ж – петарди та інші види піротехніки. У них вважається, що чим більше людей прийде провести покійника в кращий світ, тим легше людині буде знайти там спокій.

Ще одна ну ду-у-уже дивна китайська традиція – стриптиз на похороні. Особисто, правда, поспостерігати не вдалося, але в мережі можна знайти інформацію про таке шоу. Для них це нормально, особливо, якщо покійник любив сексуальні розваги при земному житті. І плюс, то приваблює сторонніх людей відвідати подію, а це ще один позитив для душі померлого.

Китайці хоч і комуністи, проте, повеселитися на повну люблять куди більше, аніж жителі Європи. А, можливо, просто по-іншому. Для нас то виглядає, як мінімум, дивно, неадекватно і бридко.

Проституція під музику

Сексуальні розваги за окрему плату – звична для китайців річ. Особливо для багатих. У нас на кожному кроці секонд-хенди, у них – KTV (величезні будинки з десятками звукоізольованих кімнат, переважно оформлені біблійними зображеннями, що дуже дивно, адже більшість населення сповідує буддизм).
Найдорожчі – європейки, потім – тайські дівчата

Офіційно – KTV вважаються караоке-клубами, фактично єдиним місцем, де забезпечені китайці проводять своє дозвілля. Там можна випити, поспівати «Катюшу» і купити собі дівчину, котра цілий вечір буде наливати тобі пиво і прикурювати цигарки, а за більшу плату – дівчину на годину кохання в туалеті, або ж на цілу ніч, з виїздом додому. Найдорожчі – європейки, потім – тайські дівчата (чи трансвестити, фіг там шо зрозумієш), і аж потім – китаянки. Працювати в такому домі розпусти для більшості китайських дівчат є абсолютно нормально. Це вважається престижною роботою з хорошою зарплатнею, адже це – особистий вибір, і ніхто не заставить тебе спати з клієнтом, якщо ти цього категорично не хочеш. Для студенток – поширений вид заробітку. Працюють у KTV і хлопці. І тут абсолютно нормально, коли жінка купує собі дівчину, а чоловік – хлопця. Один мій багатий знайомий таким способом показував свій статус – купував для мене повій. В Китаї ніхто сильно не запарюється поняттям традиційних стосунків, особливо у молодих людей відсутнє поняття про «інститут сім’ї». Що цікаво: ані проституція, ані одностатеві шлюби на території КНР не легалізовані, проте, всі знають, всі практикують, всім добре.

Висновок після поїздки в Китай однозначний: ніколи не переставай дивуватися, і не став у собі межу прийнятного і неприйнятного. Інакше, ніколи не їдь в Азію – вона шокує.
Марина Мітла
Марина Мітла
2016.03.28
1870
КНР, Китай, подорож, комунізм, традиції
data-yashareDescription="«І сміх, і гріх – подумалось якось про себе. – Так то все дивно, шо аж страшно. І ніби сон, після якого прокинуся знову в Китаї, і знову зранку буде не сонце за вікном, а дим, петарди і навіть «Mutter» у власному виконанні Тіля Ліндеманна.» Це другий і останній репортаж з Китаю. Журналістка «СКАЗу» ділиться не зовсім адекватною історією свого чотирьохмісячного перебування у Піднебесній." >
Група СКАЗу: