Топ-6 книжок, які допоможуть зрозуміти ХХ століття: інквізитори-католики, шизофреніки, комуністи та філософи-нацисти
Топ-6 книжок, які допоможуть зрозуміти ХХ століття: інквізитори-католики, шизофреніки, комуністи та філософи-нацисти
Людям притаманно замислюватись над своїм життям, реальністю, навколишнім середовищем і навіть над тілами алкоголіків попідтинню, мовляв, чого лежиш тут чи то пак камо не грядеш у наркодиспансер? Але XX ст.. ставить це питанням руба під зовсім іншим кутом: “що за нах тут відбувається?” або ж: “what the fuck is this?”. Ці питання набувають нового повноцінного значення та відсутності смислу. І як узагалі це все прийняти, не кажучи вже й, – зрозуміти?
Пропонована когорта авторів не претендує на істинність чи об’єктивність, але як мінімум окреслює це цікаве та чудове століття з феєрверком концтаборів, воєн, -ізмів та глобалізації. Вони пропонують відповіді на ті питання, які ви, можливо, навіть не встигли поставити. Але пізно: назад від поганого знання дороги немає. Як і від прочитання поганих статей.

Попереднє зауваження: читання всіх цих книжок провокує затримку місячних, ослаблення чоловічої потенції та посилені потяги до самогубства з мотивацією у комплекті. Тобто тепер ніхто не скаже, що ви емо, у вас буде шикарне, проте далеко не всім зрозуміле алібі. Тільки знайте: слідчі та судмедексперти не заморочуються самогубцями.

Франц Кафка «Замок»


Ідеальна книжка для стояння в чергах: чи ви розштовхуєте розгніваних бабусь, намагаючись за останні гроші оплатити комуналку, чи шпортаєтесь об інвалідні візки безногих ветеранів в лікарнях, доки медсестри розпивають чай в стерильних совкових палатах, – вам все одно не переплюнути головного героя.

Невідомий К. намагається дістатися до міфічного Замку на горі, який начебто перед очима, але щоб потрапити туди, потрібно пройти сім чи дев’ять кіл пекла бюрократії та переплисти море абсурду, що навіть Годо знервовано розкруює косяк в на узбіччі, відмовляючись здавати свою зброю. Цю книжку зрозуміє кожен, хто намагався вибити якусь довідку в деканах місцевих вишів, або чекав відповіді від першої дівчини, яка так сподобалась. Але доктор Кафка прописав діагноз наперед: безуспішно.



Achievement: цей мудак завжди в моді, тож якщо ви типу іліта, то до прочитання обов’язково.
Застереження: Кафка провокує підсилене відчуття безвиході та депресії, а також вбиває ракові клітини мозку.
Альтернатива: романи Донцової. Нє, ну серйозно: там теж специфічний канцелярський стиль мовлення, але жодних сюрпризів чи ексцесів очікувати не доводиться. Ну, якщо ви не вважаєте за сюрпризи її сюжетні повороти, але то вже геть інакша палата.

Карл Маркс “Капітал”


Говорять, що Маркс сам в 4-му томі своєї монументальної саги визнавав певні помилки своїх теорій, тверджень та ідей. Не цілковиту недієздатність концепції, але Раю на Землі не збудуєш. Не факт, що Ленін доповз до кінця усіх томів, але його послідовники точно не подолали цей педагогічний занос.

Сучасний світ, слід визнаний, збудований на капіталізмі, яким його описував Маркс, хай навіть із значними трансформаціями, які зараз переживає світ: само собою, є безліч переосмислень та відхилень аля неомарксизм чи постмарксизм, але від марксизму як такого цілковито не відгрібся ще ніхто.


Маяковський теж був комуністом, але тягався Європою, жив на трьох та писав вірші про Лені та революцію.


Тому навіть якщо з вас не вийде пролетарій-революціонер, а орієнтуватися, чому саме ви зараз продаєте каву в якійсь забігайлівці, а європейці, якщо вони щедрі, лишають вам на чай у валюті, не завадить.

Achievement: ви і так все це знаєте, але тепер чесно можете втнути в дискусії недбале «ах, от же ж мені ця невидима рука ринку» або підняти кулак в розгніваному зітханні «кляті капіталісти!». Все краще, аніж ламати суглоби, показуючи свободівські три пальці чи розтягати сухожилля, кидаючи зігу.
Протипоказання: не ставте поряд із «Капіталом» Біблію, бо розщепите атом.
Альтернатива: «Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Теж такий собі посібник з капіталізму, але позитивний, як єврей після концтабору: ніби й вижив, а дивне самопочуття.

Томас Пінчон “Райдуга тяжіння”

Пінчон – знаний високолобий постмодерніст, інтриган, жартівник та конспіратор. Колист якийсь журналіст висунув ідею, що під іменем Пінчона ховається Селінджер. Томас відповів коротко: “розсмішив, старайся далі”. Пропонована проза вирізняється рваним стилем розповіді та тотальним хаосом сюжетної архітектоніки.

Але, читаючи Райдугу, можна повірити у все, що там коїться майже без сумнівів та докорів совісті, бо, за гамбурзьким рахунком, нічого дивного там насправді немає: нудне повсякдення середньостатистичних снів, мрій, галюцинацій. Читати, аби зрозуміти, в дупі ви чи ще ні, і що буває значно гірше. Заздалегідь приготуйте зошит, де записуватимете персонажів, бо це щось типу як в Мартіна: хто ж ти, бл*дь, такий і звідки ти тут взявся?



Achievement: роман дає реальне уявлення про класичний і породистий постмодернізм, а не ці всі ваші Еко, Іздрики та Андруховичі. Просто навряд чи ви його осилите чи до кінця зрозумієте.
Застереження: от чесно, не треба, погугліть краще Хакслі чи Орвела.
Альтернатива: Селінджер. А що? Принаймні лінгвістично легка проза, яка якраз для вдумливого прочитання. Бо від Пінчона буде такий зашквар головного мозку, що навіть Пшонка ховається.

Джеймс Джойс “Улісс”

Цією книжкою можна вбити. Мене намагались, майже вийшло, я просто встиг ухилитися. Якщо ви гадаєте, що у вас нудне життя, то почитайте «Улісса»: ви переконаєтесь, що все ж таки праві, життя у вас і справді нудне. Але з цього можна книжку, а не, як казав Прохасько, просто кілька оповідань розпатрати. Чого? Навіщо? Чого так мало? Давай 600 сторінок суцільного тексту плюс майже половину від цього опусу за кількістю знаків додатків, які б цей текст пояснювали.

Але це не привід розчаровуватись, бо навіть таку нудоту можна подати мистецьки і з помпою, так, що навіть нащадки ваших нащадків ламатимуть голови і очі, мовляв, якого ж милого це все треба було писати. Цілковите прочитання роману лишає дивний післясмак: ви ніби й відчуваєте, що вас жорстко на*бали, але розумієте, що самі на це підписалися, мовляв, самі винні, вас і так попереджали.


Тепер вбиватися можна ще й українською


Показовий приклад, як свою екзистенційну безвихідь можна перетворити в потенційного вбивцю класичної літератури і непідготовлених мізків. Описуючи якісь там 24 години життя звичайного єврея, Джойс виклав усю літературну традицію, порозпихав текстом цитати та посилання на інші твори світової культури і змусив себе ненавидіти не лише співвітчизників, яких обклав та об*срав по саму горлянку, а й бідолашних студентів-філологів.

Бо навіть такий безпринципний, жорстокий та репресивний орган контролю та насильства як школа чи міносвіти не наважились душити підростаюче покоління цією книжкою. Подумали, певно, ну нах*й цей інтелектуальний Освенцим. І правильно. Толстой в цій ситуації виглядає артилерією важчою та надійнішою, принаймні, там без сюрпризів та порнографії.


"Любиш мене - люби й мою парасольку", писав класик


Achievement: не всі викладачі літератури прочитали цю книжку. Ви*обуватись перед ними задоволення сумнівне, але раптом знадобиться.
Застереження: от справді, не витрачайте свій час, бо ви щодня робити фактично те саме, що й мужик з книжки. Цікаво читати про себе? Отож бо й воно, що не дуже.
Альтернатива: “У пошуках втраченого часу” Марселя Пруста – сім томів рефлексії юного і хворобливого гомосексуаліста-француза, який, вмираючи, намагався описати цей процес на папері. Як-то водиться, не дописав.

Мартін Гайдеггер. Будь-що.

О, ще один мудрий сивий чоловік, який вирішив, що писати просто і доступно – це нудно, нецікаво і взагалі для слабаків, тож почав викладати свою філософію в стилі «буття-тут-в-світі», хоча мав на увазі, що все в цьому світі досить таки дивно та страшно, а всіх нас переслідує “тривога”. Нічо так, правда, аж руки потягнулися за книжкою.

Гайдеггер взагалі мастак, бо примудрився таку модну фічу як екзистенціалізм зробити нудним та нецікавим для непідготовлених мас. Хоча гуру бидлодепресивізму Сартр не просто багато в чому будував свою фффілософію, базуючись на ідеях цього типового лютого німця, який врешті-решт взагалі переметнувся до нацистів, а й назву для свого твору обачно та акуратно сп*здив – «Буття і Ніщо» замість «Буття і час». Хоча чого ж це я, зараз це називається “цитуванням-крізь-віки”.



Achievement: ну ета же класика, ви що, половина жартів усіх новомодних пабліків ВК стане зрозумілою. Ще не забудьте загуглити Є. Лєтова та Ф. Ніцше для повного озброєння, аби було над ким стібатися.
Застереження: після прочитання Гайдеггера може здатися, що все довкола тлін і безвихідь, а ви все це пізнали і просто страждаєте, як юному Вертеру і не снилося. Але забудьте. Сартр просто пафосно краде і на*бує, а Гайдеггер туману наводить. Почитайте краще про буддизм чи авангардистів.
Альтернатива: М-м-м-м. Ернст Кассірер – опонент Гайдеггера, який був значно скромнішим, але й значно правішим (в сенсі рації, а не політики, хо-хо, мої анархісти, я знаю, про що ви миттєво подумали). Зрештою, сам Мартін згодом повернувся до ідей символізму свого опонента.

Адольф Гітлер “Mein Kampf”

Я не певен, що сучасні неонацисти та закосивші під них футбольні фани читали ці апокрифи расистів, але згадують цей епічний опус принагідно. Адольф, без кількох голосів комісії художник-експресіоніст, викладає свої палкі та жагучі погляди на життя та людей, не надто переймаючись такими літературними поняттями як «мотивація» чи «аргумент». Достатньо зручної та примітивної пози, а також експресивного викладу своїх емоцій. Все більше сумніваюся в малярських талантах Адольфа, а бачу його в колготках та з черепом в руках: ото б з кого так принагідно стібався б Подерв'янський у своєму "Феномені датського кацапізму" зокрема.


Класика ж, ну. Погодьтеся, що без цього харизматичного німця століття було б неповним.


Зрештою, свій потяг до творчості художник виклав через світову війну та геноциди: існує теорія, що якщо з’єднати лініями всі концтабори, побудовані німецьким фюрером, то вийде ікона Христа, якщо дивитися з космосу. Книжка вартісна тим, що ви зрозумієте алогізм всіх тих добродіїв, які виправдовують вбивство через різність націй чи етносів, тобто відсутність будь-якого адекватного мислення. Зате звучить класно.



Achievement: заслужити зігабельність та повагу, мовляв, погляньте, яку я книжку прочитав. А були б ви в США, вас би ЦРУ внесло в спеціальний список.
Застереження: краще б вже вчити математику чи почитати Овідія, бо для непідготовленої голови може здатися виправданим усе написане в книжці.
Альтернатива: “Так казав Заратустра” Фрідріха Ніцше. В цій книжці расизм підноситься до абсолюту, бо просувається ідея неприязні до людей примітивних, а сповідується ідея, що кожен може і мусить бути кращим, ніж він є. І всього цього просвітлення можна досягти без лицемірства і вбивств. Показово і симптоматично, що Гітлер пересобачив ідею надлюдини собі на користь, цілковито зруйнувавши початковий смисл.

P.S. Генріх Крамер та Якоб Шпренгер “Молот відьом”

Мені книжка дуже допомогла. І досі користуюся нею час до часу. Хоча зараз буде агресивний сексизм, але це незамінний посібник, якщо ви тупо не вкурюєте, що не так з вашою дівчино. Чи хлопцем. О часи, о смаки, словом. Словом, автор рекомендує.
Генріх та Якоб провели ґрунтовні дослідження, в ході яких умертвили незліченну кількість своїх жертв, проте результат вартував принесених жертв. Адже ці ревні, чесні та мудрі католики вивели неспростовні і досі фізичні закони, які пояснюють наш Всесвіт на рівні з відкриттями Бруно, Коперніка та Ньютона.



Наприклад, якщо підозрювану у відьомстві жінку кинути в озеро, і подивитися, що буде, то існує два варіанти подальших дій. Перший: якщо втопиться, то пробачте, помилилися, буває, ну. А якщо вона не потоне, то однозначно відьма, за патли з озера витягти і на вогні спалити. Якщо й на вогні не згорить, то точно відьма. Якщо згорить, чим і закінчувались майже всі експерименти, то справа Божа в надійних руках. Ну ви усвідомили масштаб і адекватність досліджень. Хто не без гріха, най перший кине в мене камінь.


Ну ви зрозуміли


Achievement: Будете знати, що робити, якщо ваша прекрасна половина раптово забелькоче латиною чи полізе на стіни, а для місячних ще не сезон.
Застереження: Будьте готові, що не кожна дівчина оцінить ваш світоглядний принцип “не тонеш – значить відьма”. Не розповідайте про цю книжку чіксам в клубах – не дадуть.
Альтернатива: Біблія – теж зібрання різних див, чуд та незвичностей, але сюжет прикольніший та й напруження між персонажами більше: чи вб'є Ісак свого сина? Чи повірить Йосип Марії, що вона не гуляща? Дізнайтесь відповіді вже за хвилину в студії після реклами.

Висновок: три німця, ірландець, єврей, католики, американець і купа спогадувань про Біблію. Іго християнства ще не скинуто, а німці й надалі всім заправляють, просто тепер без утворення кількох фронтів по всій Європі. От зачекайте, скінчиться століття ХХІ, я ще й про нього напишу.
ristor
2016.05.22
1790
ХХ, комунізм, культура, добро, література
data-yashareDescription="Людям притаманно замислюватись над своїм життям, реальністю, навколишнім середовищем і навіть над тілами алкоголіків попідтинню, мовляв, чого лежиш тут чи то пак камо не грядеш у наркодиспансер? Але XX ст.. ставить це питанням руба під зовсім іншим кутом: “що за нах тут відбувається?” або ж: “what the fuck is this?”. Ці питання набувають нового повноцінного значення та відсутності смислу. І як узагалі це все прийняти, не кажучи вже й, – зрозуміти?" >
Група СКАЗу: