Настя Ворончихіна: «Ми здатні зрозуміти японську культуру»
Настя Ворончихіна: «Ми здатні зрозуміти японську культуру»
Ми публікуємо перше інтерв'ю з нової серії матеріалів «Біля Тебе».
Нашим співрозмовником стала Настя Ворончихіна – дослідниця японської культури та мови, засновниця клубу Nihonbu, цікава та дуже неординарна дівчина. Читай, надихайся, мотивуй сам себе пізнавати щось нове.
Чи можна тебе вважати японістом?

Так. Починаючи з другого курсу, я більшу частину свого часу в якості науковця, студента і дослідника приділяла суто японській культурі і японській мові відповідно. Зараз я її не тільки вивчаю, але й викладаю. Тому якщо вважати себе не японістом, то ким тоді (усміхається – авт.)?

Чи були у твоєму житті натхненники, попередники, які спонукали обрати саме такий вид діяльності?

Вийшло дещо комплексно. Я зацікавилась Японією і японською культурою сама, але так склалося, що в університеті на кафедрі мене одразу переадресували до Ігоря Миколайовича Колесника (науковець, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету ЛНУ ім. Івана Франка – авт.), ми добре спрацювалися і вже він надихнув мене на вивчення мови. Точніше, він просто взяв мене за руку і привів до мого першого викладача, і ось так воно все почалося.



Чи доцільно говорити про таку екзотичну культуру, як японська, саме зараз, коли в свою чергу українська переживає не найкращий період свого існування?

Я вважаю, що завжди на часі говорити про будь-яку культуру і мову. Якщо старатися більше актуалізувати, то, зрештою, Японія зараз має чимало контактів з Україною, дуже її підтримує різними методами і культурними заходами, які проходять там про Україну і тут про Японію. Це стосується не тільки війни, але й минулих тем, таких як Чорнобиль і Фукусіма, що не перестає бути актуальним, бо ми в цьому живемо і в цьому житимуть прийдешні покоління. Також Японія виділяє чимало коштів на поновлення освітніх закладів, лікарень і дитсадків на окупованих територіях Україні. Я вважаю, що це дуже непогана можливість налагодження міжнародних контактів нашої країни з Японією.



Чому, на твою думку, японська культура може бути привабливою для українця?

Незважаючи на те, що японська культура принципово інша, мені здається, ми здатні її зрозуміти. Все починається з анімістичних вірувань, які часто бувають спільними. В Японії вони дотепер існують. Наприклад, українське свято Івана Купала припадає на японське свято Танабата, яке пов’язане з Чумацьким Шляхом і зірками. Японці називають Чумацький Шлях – Небесною Річкою. Є цікава легенда. З одного боку Небесної річки жила прекрасна працьовита дівчина, яка пряла шовк, а з іншого – не менш прекрасний волопас. Батько дівчини, бог Тентен, вирішив, що вони непогана пара, він їх одружив. Наречені один одного дуже сильно покохали. Але прекрасна історія закінчилась дещо сумно, тому що закохані покинули свою роботу, щоби постійно бути вдвох, чим розгнівили Тентена. Бог розділив пару і поселив по обидва боки Небесної Річки. З того часу зустрітися вони можуть лише 7 липня. Я вважаю це такою собі романтичною історією, а от японці вважають що кохання – коханням, а працювати треба (усміхається – авт.).

Як бачимо, у Японії існує культ праці...

Звичайно. Японія – країна з неймовірною кількістю катаклізмів. І якщо зараз це допомагають вирішити технології, то в давні часи проблеми вирішувала тільки колективна праця, тому що ніхто не застрахований від того, щоби цунамі не накрило все село. Культ праці і колективізм не насаджений, це добровільний спосіб життя.

Якщо ми торкнулися теми легенд та японських звичаїв, розкажи, що приваблює саме тебе.

Я прихильник релігійних міфів. Японська релігія називається «шінто», тобто, «шлях богів», божеств камі, які населяють різні місця, можуть уособлювати гору, річку, дерево. Інколи вони вселяються в один предмет, навіть в той, що зробить людина. Японці вірять, що людина після смерті може перетворитись на такого духа. Спочатку в свідомості японців камі були природними, потім з’явилися родові. Фольклор Японії дуже багатий, є навіть схожі риси зі слов’янським. Скажімо, в японських віруваннях є така істота – каппа – по суті це той самий слов’янський водяник. Він, звісно, відрізняється від наших уявлень про водяних, і що цікаво, затягує у воду людей не просто так, а лише тоді, коли вона чинить щось недобре або заважає якимось чином природному середовищу. А от японські казки дуже цікаві, але вони зовсім не добрі і часто їхня мораль зовсім неприйнятна для українців.




Чи є, на твою думку, сучасні японські мисці та діячі культури, які варті не лише національного, але й світового визнання?


Мені дуже подобається Такаші Муракамі, послідовник Енді Уорхола. Він досить специфічний у сприйнятті. В принципі, як і більшість сучасного японського мистецтва. Такий собі сюрреалізм і масове мистецтво – своєрідна апеляція і водночас його висміювання. В нього є аніме-скульптури великих розмірів, в яких дуже гіперболізовані сексуальні форми. Це бачення фетишистського боку японської культури та мистецтва. До речі, мало хто знає, що саме Такаші Муракамі розробляв лейбл Луї Вітона, вони доволі тісно співпрацювали. Також я люблю японську прозу, але, на жаль, доступно дуже мало перекладів. Їхня культура багата на прозу, в країні є чимало престижних літературних премій, але японські твори не доходять до широкого кола читачів. Харукі Муракамі може достукатися до європейської душі, в нього вже є багаторічне визнання у той час, коли більшість японських авторів пише для свого задоволення.



Як виникла ідея створення Nihonbu?

Nihonbu – буквально означає «японський клуб». Це клуб, який щось робить, а не просто збирається поговорити. Ми в це вкладаємо лише найкращі значення. Ще в часи студентства я мріяла про щось схоже. У нас чимало аніме-клубів, але вони не розвиваються, я можу подивитися аніме вдома. Також є японська культура в наукових колах, але вона, на жаль не виходить за межі аудиторії і є закритою для широкого слухача.
До мене долучився мій друг Олег Скотар, програміст, з яким я зустрілась на курсах японської мови. Наш перший проект був пов'язаний з лекціями про японські міфи, а далі почались заняття з японської мови для початківців. Ми хочемо показати людям, які зацікавлені у японській культурі та мові, все найкраще, що вона увібрала у себе. Це не заняття, де ми вчимо вітатися і прощатися японською мовою. Ми займаємось ґрунтовно. Цього року наші учні їхатимуть в Київ здавати офіційний іспит з японської четвертого рівня. Це не супер-високий, але достатній рівень, сертифікат видає Японська фундація і він визнається за кородоном. Це краще за університетський вітчизняний диплом, бо цей сертифікат міжнародний. Також ми організовуємо різноманітні культурні заходи та фестивалі. Найближчим часом (17 липня – авт.) буде фестиваль у ботанічному саду ЛНУ. Цього разу ми організовуємо його не самі, там будуть задіяні і спортивні секції, бойові мистецтва. Є запрошений гість зі східної України, який грає на японській флейті. Звичайно, ми організовуємо і менші за розмахом, але дуже цікаві та пізнавальні майстер-класи, лекторії. У нас діє розмовний клуб, куди можуть приходити усі, хто більш-менш знає або вивчає японську мову, та практикуватися у спілкуванні. Іноді навіть є можливість порозмовляти з нейтів-спікерами.



Як сприймає український слухач лекції про Японію?

На нашу першу лекцію прийшло близько 60 людей, що мене, чесно кажучи, приємно здивувало. Нам бракувало стільців, щоби всіх посадити, ми не сподівались, що прийде така чисельна аудиторія. Ми не робили ніякої піар-акції, окрім того, що створили подію на «фейсбуці». Досі багато людей приходять на наші заняття з японської мови. Нас відвідують батьки з дітьми, навіть люди похилого віку, які прагнуть відкрити для себе щось нове. Спочатку мене це шокувало, тепер сприймається як норма, і хочеться ще більше (усміхається – авт.).

Які твої найближчі плани та амбіції, пов’язані з діяльністю?

У мене зараз вчаться приватно чимало дітей. Тому я в процесі написання підручника для дітей з японської, оскільки матеріалів надзвичайно мало, тим більше, вони постійно потрібні мені та цим дітям. А Олег Скотар в свою чергу займається підручником з японської для дорослих. Ми плануємо в кінці липня мовний табір у Карпатах. З нами їде японець. Це буде своєрідний інтенсив, оскільки наші учні будуть розмовляти лише японською, бо носій мови іншої просто не розуміє. Це з одного боку буде такий собі вихід зі зони комфорту, а з іншої – подолання барєру всередині себе. Восени ми плануємо мовний інтенсив, в кінці якого розподілимо людей по групах та рівнях, і тоді вони продовжать своє навчання. Також ми в процесі створення сайту.
Особисто я хочу продовжити вивчення японської міфології та екологічної культури, визначилась із темою дисертації, яку хочу писати: «Зародження японської екологічної культури в японській міфології і народних віруваннях». Звісно, це не та тема, яку я хочу досліджувати в Україні з книжок, я хочу поїхати в Японію і вивчати її там у японській аспірантурі. Я хочу поїздити по маленьких автентичний японських храмах, найстаріших, найправдивіших. Але це дуже складно, тому що всі записи, які в них є, це старояпонська мова, яка зовсім не схожа зі сучасною японською. Також я мрію відкрити магазин з екологічними гаджетами . Всі вже чули про розетку, яка заряджається від сонячної батерейки (усміхається – авт.). Хочу поїздити по світу і зібрати корисні і бюджетні штуки, дати українцям можливість їх придбати, і таким чином покращити і своє життя, і життя планети хоча б трохи. Ідей багато завжди. Головне, щоби їх не було забагато в процесі реалізації.

Ложка Дьогтю
фото з особистого архіву Насті Ворончихіної
2016.07.10
1607
БіляТебе, НастяВорончихіна, Японія, культура, мова
data-yashareDescription="Ми публікуємо перше інтерв'ю з нової серії матеріалів «Біля Тебе».
Нашим співрозмовником стала Настя Ворончихіна – дослідниця японської культури та мови, засновниця клубу Nihonbu, цікава та дуже неординарна дівчина. Читай, надихайся, мотивуй сам себе пізнавати щось нове. " >
Група СКАЗу: