Мода, катарсис і китайські туристи
Мода, катарсис і китайські туристи
Поїздивши північною Італією, наш журналіст розповідає про свої враження від Мілану, Верони та Венеції. Ми продовжуємо серію матеріалів «Записки з Європи».
Тут усі свої

Перша зупинка в Італії – невеличке провінційне містечко. Після холодної центральної Європи, зміна клімату б’є по голові, хочеться радіти життю.

Дорогою минаємо десятки покинутих віл, будинків, ферм. Я не володію статистикою, але виглядає на то, що малі міста занепадають, а їхні жителі переїжджають до більших.

Колорит Італії – у її ринках. Люди надзвичайно голосно й жваво розмовляють, торгуються, вибирають товари. Усе це доповнюють активна жестикуляція та міміка.

Друг, який працює кур'єром по Європі, розповідає: «Якось забирав дизайнерські сукні з Італії до Німеччини. Завели мене в напівтемний підвал, а там сидять п'ятеро китаянок і усе це шиють-колотять. Наче рабині в італійської мафії». Або згадує про інший випадок, коли на заводі Ламборджині на його «хелоу», відповіли українською: «шо ти викабелюєшся? Тут усі свої.»

Їдемо безкоштовною дорогою і немилосердно клянемо її. З пункту «А» в пункт «Б» добираємось приблизно вдвічі довше, аніж по платному автобані. І справа не в кілометражі, а в якості дороги, кільцевих розв’язках та обмеженнях швидкості. І усе це на фоні місцевого радіо: ведучі безперестанку точуть ляси, а музику майже ніколи не вмикають.

Ціни в маркетах тішать. Пляшку вина можна купити за 1-2 євро. На диво, зовсім не паскудного. На полицях безліч маскарадного барахла: маски, костюми, перуки, фарби для волосся, конфеті і тд.

Аби поїсти в ресторані й скуштувати якісної італійської кухні, потрібно викласти чимало каси. Якщо гаманець майже порожній, доводиться перебиватись їжею з «Ашану», яка тут, чесно кажучи, повне гівно. До прикладу: шматок піци – це кусок твердого тіста з кетчупом і сиром, а картопляний салат – це бульба в майонезі. Зіс із пізд*ц.

Аби зловити безкоштовний вай-фай, треба мати дуже хорошу карму. Бо: або немає жодної доступної мережі, або потрібно ввести номер мобільного (ясна річ, італійського, французького чи німецького), або номер картки (тут аналогічно), або ще якась зараза. Так за тиждень дороги Італією пощастило законектитись разів зо три.

Мода лахавская

Щоб попасти в Міланський собор, треба вистояти чергу десь 20 хвилин, аби дізнатись, що це вхід тільки для відвідувачів служби. Тоді стати в іншу чергу, оплатити десь 3 євро за туристичний квиток, і чемно чекати далі біля входу.

Отак, пройшовши ще пункт охорони, врешті потрапляєш всередину. І розумієш, що це того вартувало.

Напроти собору, у «Макдональдсі», чую українську мову. Дівчина розповідає своєму другу про життя в Італії. Обмінюємось усмішками зі земляками, але не знайомимось.

Окрім відомих туристичних місць, музеїв і тд., варто згадати про пам’ятник середньому пальцю. Вже не знаю, який сенс вкладав архітектор в своє творіння, але тішить сам факт його існування. Адже саме середній палець рятував не одну людину від нервового зриву.

Столиця моди видалась досить звичайною, за винятком декількох моментів. Відчути її характер за два дні, на жаль, не вдалось. Натомість запам’яталось декілька вітрин аля «мода лахавская», щоправда, не в Мілані.

Венеція і Китайці

Перетинаємо міст, який з’єднує Венецію з материком. Місто розташоване на 117 невеликих островах.

Аби добратись до центральної найвідомішої частини, потрібно сісти на громадський катер, або ж замовити собі таксі – приватний міні-катер.
Двосторонній білет виносить приблизно 7 євро. Але, по секрету, проникнути зайцем у транспорт зовсім не важко. Принаймні, в нетуристичний сезон.

Ще на пристані зустрічаємо тьму китайців. Вони грають свої навіжені ігри та роблять селфі. Згодом, ці ж китайці будуть єдиними клієнтами гондольєрів. Більше того: ми надибали цілий китайський квартал, а також чимало реклами із китайськими моделями.

Венецію підтоплює. Справді. В деякі моменти фізично починаєш відчувати, як усі ці тисячі китайців втоптують місто на дно, тиняючись площею святого Марка. У будинках є підйомні бордюри, на стінах видно сліди, з попередніх разів, коли затоплювало вулиці, а з тріщин сочиться вода. Ще смердить. І, в кращих традиціях старої Європи, бігають ночами щурі. Але про все це забуваєш, бо Венеція насправді чарівна.

При входах в магазини висять таблички із перекресленою венеціанською маскою. Мабуть, не один крадій додумувався вдавати учасника карнавалу.

А карнавал тут, здається, постійно. Навіть коли його немає, все рівно знайдуться туристи (китайці, ясна річ), які потратять бабло на увесь костюм: від колготів до перуки.

Релігійний катарсис

Окрім того, була Анкона із гарною набережною. Парк (десь не пам’ятаю де), де жило мільйон білочок. Верона, місто Ромео і Джульєти, із шикарною центральною площею, де ідеально центровані фонтани, каплички і тд., та навіть колізей. Падова, з величезним круглим парком зі статуями по периметру, та купою костелів.

Але найбільше запам’яталась нічна пригода в Ферарі:

Північ. Мужик в одних трусах, з приклеєною скотчем до пуза картонкою з написом італійською мовою, невпевнено підійшов до костелу в центрі міста. На вулиці було приблизно -15 градусів. Чоловік клякнув і став молитися.

Довкола майже одразу зібралось чимало люду, фотографували його, а за пару хвилин прибула й поліція. Працівники правоохоронних органів щось намагались вияснити в чоловіка, але згодом відійшли і десь годину чекали, поки той таки закінчить молитву – ось такі толерантні вони до релігійних поривань. За цей час приїхало ще дві поліцейські машини і карета з психлікарні. Вже не знаю, чим був обдовбаний той мужик, але холоду він, здається, не відчував. Лише ревно молився, бив поклони і хрестився.

Коли він підвівся і побачив, що до нього ідуть поліціянти, став тікати. Ті кинулись за ним, повалили на землю, а медики закутали в гамівну сорочку.

Чоловік кричав щось нерозбірливе, а поліціянти намагались переконати глядачів цієї драми-феєрії, розійтись.

Хтозна, може цей дядько пережив трансцендентне просвітління, релігійний катарсис.

До Ватикану, все-таки, зовсім близько.
Pavlo Kyryk
Pavlo Kyryk, Roman Butym
2016.07.12
1651
Італія, Венеція, Верона, Мілан, мандри
data-yashareDescription="Поїздивши північною Італією, наш журналіст розповідає про свої враження від Мілану, Верони та Венеції. Ми продовжуємо серію матеріалів «Записки з Європи»." >
Група СКАЗу: