Фільм «Патерсон»: інколи пусті сторінки дають багато можливостей
Фільм «Патерсон»: інколи пусті сторінки дають багато можливостей
Давно заяложена фраза «щастя у простих речах» у фільмі Джима Джармуша набуває нових відтінків. У кінострічці не відбувається нічого надзвичайного чи глобального, а разом з тим відбувається – життя.
«Ще дитиною ти дізнаєшся,
Що є три виміри —
Висота, ширина і глибина.
Як у коробки з-під взуття».


Реакція на фільм «Патерсон» дуже неоднозначна: градація від «геніально» до «нудно». Хтось дивиться фільм на одному подиху, хтось робить паузи під час перегляду, а хтось і взагалі вимикає фільм, не дійшовши і до середини. Коли кінострічка викликає схожий резонанс, її варто дивитися. І що найприємніше, час, витрачений на перегляд, не пройде даремно. Переконалися на власному досвіді.
Скоріше за все, в даному випадку ми маємо справу зі зразком інтелектуального кінематографу. Тим, хто знайомий з режисерським доробком Джима Джармуша, це не здасться дивним (пригадаймо його чорно-білу кінопритчу «Мрець» з Джонні Депом у головній ролі). Торкнемося сюжету, щоби зрозуміти, що саме режисер хотів донести до глядача.

Цікавою є жанрова приналежність кінострічки - мелодрама і комедія водночас. Проте, чимало глядачів не побачили там нічого комічного. Спробуємо розібратися.
Найперше, з чим ми стикаємося у фільмі, це каламбур. Прізвище головного героя – Патерсон, місто, у якому він живе, – Патерсон. На думку спадає, що головний герой з містом уособлює одне ціле, є прообразом тихого життя зі щоденною рутиною, маленькими радощами та невдачами. Наш головний герой пише вірші у секретний блокнот, бачить прояви любові до дружини у сірниковій коробці, щовечора після роботи вигулює домашнього улюбленця – бульдога Марвіна та ходить до бару випити кухоль пива. І так щодня.

Патерсон вважає себе поетом. Його вірші здебільшого позбавлені рими, просякнуті рефлексіями на все, що оточує чоловіка, який працює водієм автобуса. Щодня його маршрутом їздять дуже різні люди – Патерсон підслуховує діалог двох чоловіків, які вихваляються фліртуванням з жінками, підлітків-анархістів... Одного разу його автобус навіть ламається, проте, через відсутність мобільного телефону він спочатку не міг викликати евакуатор. Тут Джармуш застосовує влучний прийом ілюстрації того, що людина, якій комфортно жити у своєму маленькому світі, не хоче іти в ногу з часом, а створює свій затишний кокон, рамки, з яких без особливих потреб виходити не потрібно.
Патерсон зустрічає людей, схожих на себе. Вони не відіграють особливої ролі у традиційному плині його життя, проте, наповнюють його додатковим кольором: під час чергового вигулу свого бульдога Патерсон чує, як у пральні хлопець начитує власний реп, дорогою додому зустрічає дівчинку, яка читає йому свої вірші з рожевого блокнота. Власник бару, який відвідує щовечора Патерсон, також вносить певне різноманіття у щоденну рутину, як і те, що там щоразу розігрується сцена нерозділеного кохання між молодим актором і дівчиною, яка збирається його покинути.

Дружина Патерсона, Лора, вважає чоловіка талановитим поетом, постійно просить його щось зачитати і обов'язково зробити копії своєї лірики, щоби врешті-решт вірші змогли побачити світ, а не ховатися у невеличкому блокноті. Хоча, її амбіції значно більші – вона щоразу перефарбовує будинок, змінюючи інтер'єр, створює новий чудернацький дизайн для віконних штор та ширми для душу, випікає тістечка, мріє відкрити власний бізнес, навчитися грати на гітарі та стати кантрі-співачкою. Лорі хочеться відчувати себе потрібною, важливою, значущою у своєму житті та житті чоловіка, проте, її намагання видаються смішними, зворушливими і водночас абсурдними. Вона любить все чорно-біле. Тому не дивно, що одяг її – чорно-білий, гітара – чорно-біла. Навіть тістечка, які жінка спекла для ярмарку, також чорно-білі. Апогеєм гами стає похід подружньої пари у кіно, і фільм виявляється чорно-білим. Лора наголошує, що їй це подобається.


Момент особливого драматизму у фільмі теж викликає мимовільну іронію: блокнот з віршами Патерсона, його єдиним скарбом, знищує домашній улюбленець Марвін. Наш герой не встиг зробити копії своїх віршів. У ступорі він виходить на прогулянку та приходить в своє улюблене місце, щоби трохи посидіти і подумати. Там він зустрічає японського туриста, також поета, який має свій секретний блокнот. Після нетривалої розмови японець дарує Патерсону новий записник зі словами «інколи пусті сторінки дають багато можливостей».

Джармуш залишає нас з відкритим фіналом. Це ніби спонукання обдумати, що ми щойно подивилися – філософську притчу чи іронічне бачення життєвої рутини? Хай там як, після перегляду кінофільму хочеться робити своє життя яскравішим, дарувати барви своїм рідним, близьким і знайомим, вірити в те, що зміни прийдуть лише тоді, коли ми почнемо щось змінювати і дбайливо ставитися до того, що маємо. Головне бути вдячним і не відкладати життя на потім.
Ложка Дьогтю
фото з Інтернету
2017.02.23
433
Paterson, Патерсон, Джармуш, мелодрама
data-yashareDescription="Давно заяложена фраза «щастя у простих речах» у фільмі Джима Джармуша набуває нових відтінків. У кінострічці не відбувається нічого надзвичайного чи глобального, а разом з тим відбувається – життя." >
Група СКАЗу: