«Як Сталін помер, то плакали всі. Ми ще в школі вчились, малі були…»
«Як Сталін помер, то плакали всі. Ми ще в школі вчились, малі були…»
Про Саюз і житіє в совку ми чули лише на уроках історії та з розповідей батьків, бачили у чорно-білих, напханих пропагандою та патріотичними піснями, радянських фільмах. Ми або народилися у вільній Україні, або просто не пам'ятаємо радянських часів. Дехто каже, що нам пощастило. А хтось таки наполягає, що тоді був рай, адже хліб коштував 15 копійок і морозиво було смачне, натуральне та без ГМО. Ми не пізнали прєлєстєй савєцкава саюза і піонерської романтики. В совєтах була мораль, а сексу не було взагалі.

Сучасній молоді дико слухати, як літні люди з трепетом пригадують про сталінів, лєнєнів та інших напівміфічних персонажів совку. Ми ніколи не зрозуміємо тих, хто відчуває ностальгію за тими часами, бо самі народилися у незалежній країні.

Зі «СКАЗом» спогадами поділилися ті, кому є з чим порівнювати теперішню ситуацію в країні - люди, які жили в СРСР.

Якщо вірити Маслоу, то першими людськими потребами є фізіологічні та відчуття безпеки. І аж останніми - бажання самореалізації. Певно, десь так воно і є. Бо перші асоціації з СРСР - це черги за ковбасою, а не ідеологічна пропаганда та інформаційний і територіальний вакуум.
Спогади про совок читайте нижче.
Тамара і Геннадій

Ну що... В союзі жилось добре. Ми вчились в технікумі... Вивчали геофізику. Пропрацювали на півночі союзу. А потім 20 років тут, на західній Україні. Тернопільська, Івано-франківська, Львівська область. Шукали поклади газу для України. Попросили нас поїхати на північ. Ми пробули в Сургуті. Після того поїхали в Ханти-мансійськ. Саме головне – провчилися і отримали направлення на роботу. Знали точно, що у нас впєрєді всьо нармально. В мене асоціації з Радянським Союзом позитивні.

Я і пенсію собі заробила, а сучасна молодь, як я бачу, не може цього зробити. В побутовому: було погано, але на столі все було. Бувало таке, що вставали і в 5 годині за костями, за молоком або маслом. Але не голодали.

Але це все асоціюється з тим, що ми були молоді. В нас було зовсім інакше міровозреніє. У вас своє, у нас своє. Зараз, я хочу вам сказати, все те, що робиться – то правильно. Але моє чісто мнєніє: наш уряд... мав би бути ліпшим. Тому що вони нічого не можуть вирішити.

Лідія, Наталія і Юрій
Ті, що сумують за СРСР, насправді сумують за своєю молодістю. Шкодують, що вже старі.

Ми буди молоді. А молодим все добре. Комусь везло, комусь не везло. Та й зараз непогано – аби війни не було. Ми коли поступали в університет – хабарів не було. А зараз є. Може доживемо до тих часів, коли знову не треба буде давати. Ми надіємось на краще.

Ностальгії за Радянським Союзом не відчуваємо. Ті, що сумують за тими часами, насправді сумують за своєю молодістю. Шкодують, що вже старі. А що там лучше було в Радянському Союзі? Та нічого. Побут зараз кращий. Стіральні машини (тоді були напівавтомати). А скільки машин, подивіться, по Львову їздить. Ми коли були молоді – нам було десь 27 – ми купили машину. Так це прямо багатство. За нею треба було стояти довго в черзі. І ще позичали половину грошей на ту машину. А тепер в сім'ї по дві, по три машини. А, взагалі, люди є бідні, але нас це якось обминуло, ми добре живемо.

Якщо за кордон і попадеш, то на тебе будуть дивитися, як на врага народу. Одні начальники великі їздили за кордон.

Як Сталін помер, то плакали всі. Думали, що то кінець світу. Ми ще в школі вчились, десь в сьомому класі, малі були… І так мені смішно потім було. Кажуть: помер вождь пролетаріату, траур, і занять не буде в школі, і всі такі: ура! Пацани раділи, що уроків не буде. Але плакали за Сталіним. Не знали, як без нього будемо.

Катерина

Я вам розкажу як за Горбачова було:

Перестройка - добрий сектор
Зразу грохнули реактор
Потопили теплоход
Пропустили самольот
Встань, Льоня, открой глазки
Нєт ні мяса, ні колбаскі
Нєт ні водкі, ні віна
Демократія одна
По странє шагаєт тройка
Міша, Рая, перестройка
Масло – 8, м’ясо – 7
А бензіна нєт совсєм
В 6 часов пайот петух
В 10 – Пугачьова
Магазин закрит до двух
Ключ – у Горбачева
Перестройка – мать родная
Госрасчьот – отец родной
Нашо мне родня такая?
Лучше буду сіротой.

Отак і було: м'ясо – того нема, косточка – по черзі, масло по 100 грам і дві години простоять нада. Водки не купиш. Черга. Нічого нема. Вот так прожили. І так жили, і було харашо – не можно було казати, що плохо. Якби сказав – то би поїхав туда, на «білі медведі». І там вже буде «харашо».

Не хотіла б повернутись туди. Ні, Боже борони... То всюди були черги. Рано встаєш і не знаєш куди йти. Після роботи до вечора 3 години в черзі простоїш. Або тобі хватить – або ні. Стільки людей стоїть – або купиш, або ні. Була біда.

Ще про колгосп скажу:

В колгоспі добре жить –
10 робить – 100 лежить,
А як сонце припече,
І тих 10 утече.

Світла Петрівна
От всі старі кажуть, що добре було жити за Союзу. НЕ ДОБРЕ БУЛО ЖИТИ! НЕ ДОБРЕ!

Пригадую, як заставляли мене передплачувати газету «Правда», «Ізвєстія». А такі цікаві, як «Роботніца», – я не могла передплатити. Бо на організацію давали обмежену кількість. Ще замість частини зарплати давали лотерейки. Я не хотіла їх брати, але то що, когось цікавило?

Ви собі не уявляєте, що було в той час на загальних зборах. Якщо ти говорив не те, що від тебе чекали, (щось проти партії чи керівників) на тебе дивились, як на вар’ята. З тебе всі сміялись. Ти закреслював собі життя. От всі старі кажуть, що добре було жити за Союзу. НЕ ДОБРЕ БУЛО ЖИТИ! НЕ ДОБРЕ! Розумієте, в той час була головна не зарплата, бо зарплата була, а що на неї купити? Все залежало від того, як ти влаштувалася. От я влаштувалася бухгалтером в ресторан: мені давали безплатну їжу і ще якусь зарплату. Обслуговування було ужасне! Зараз в кафе стараються задовільнити клієнта, а тоді керівництву було наплювати на відвідувачів. Всі хотіли зекономити, а потім вкрасти. А магазини? Ти приходиш в магазин, а продавщиця поверталася до тебе спиною.

Мені подруга, якій вдалося поїхати в той час в Германію, розказувала: «Уявляєш, мені там продавщиця сапоги на ноги вдівала!» Та то для нас було дивно! То було як казка! В нас продавщиці були чимось таким великим, вони мали доступ до таких благ, які ми не могли собі дозволити. Продавщиця була КАРАЛЄВА. А офіціанта не можна було докликатись: «Ви що не бачите, я зайнята».

Одяг був скажено дорогий. Кофти були не дешевше 500 гривень на теперішні гроші. Взуття – три фасони у всіх магазинах на широку ногу. Ніби у відра взувався. По 1200 гривень на теперішні ціни. А пальта? Жахливі. Всі ходили сірі, жахливі, інкубаторні.

Мені вдалося виїхати на 3 роки у Венгрію. Для того я мусила дати хабар. Я свою квартиру, яка у центрі, здала на 3 роки, гроші взяла наперед. Я як приїхала – та то була казка!!! Геть інакше, ніж в нас! Правда, я недавно була знову там. І я не знаю, де зараз краще: тут чи там.

Союз – то було щось страшне. Я вам скажу по-секрету: я росіянка за національністю. Але не дай Бог, щоб сюди прийшов Путін. Тоді і я, і мої сини, і мої внуки візьмемо зброю в руки. Бо треба від нього землю боронити.

Тетяна

Та добре було в Союзі. Були добрі зарплати. Були низькі ціни: хліб – 15 копійок, цукор – 88 за кілограм. Ясна річ, що в той час на мітингах і «майданах» ніхто і подумати не міг, щоби стояти. Бо якби стояв, то би загримів. Я не хотіла виїжджати навіть. В мене так ситуація склалась, що родина була забезпечена. Не було в тому потреби. А так, то ми їздили раз на 2 роки в Крим на відпочинок. Ми платили тільки 30 процентів, а все решта профспілки давали.

Я працювала інженером-хіміком. Мала можливість спілкуватися з іноземними колегами, вони до нас приїжджали.

Ми в кіно ходили за 25 копійок. В кафе за 50 копійок: 25 – кава, 25 – тістечко. За 5 гривень скромненько можна було день народження відзначити.

Слухали «Бітлз». Щоб хтось ущемляв чиїсь права чи були яксь заборони - я такого не знаю.

Як було коли розвалився Союз? То було дуже несподівано. Бо сталося за один день. Раз і нема.

Коли я дивлюся, як зараз молодь платить за навчання і як стоїть на мітингах, то мені стає страшно. Думаю: а що ж далі? Дав би Бог, щоби вам було краще. Бо в мене волосся дибом було. Дай Боже, щоби навіть ваші діти жили краще, ніж ви. Бо в чому тоді сенс?

Тарас Михайлович

Я був військовий, моряк, з міста Севастополь. Служив 25 років. 6 років вчився.15 років на сєвєрє. Потім – пенсія, відставка. Служба така була: кораблі, полка – 48 проект. Ходили в середземноє море, острів Мальта… Там 5 місяців службу несли. Потім інший заступав корабель, а ми – в порт у Севастополь. Бажання покинути СРСР не було. Взагалі навіть в мозгах не було такої думки. То було би просто так – і всьо, ну сам знаєш.

Радянський союз згадую, але…

В мене син в Севастополі, хворіє на рак крові. Дзвонить, питає: атєц, ти як? Я йому: у Львові все нормально. Син: кажуть, у вас там бандер багато. Я йому: так, багато. І я теж такий.

Леонід

(відмовився фотографуватись)

Та що, жилося в союзі добре. Була робота, була зарплата своєчасна. Було безпечно… Був дефіцит продуктів в магазині. Але були базари. Правда, там копчена ковбаса коштувала 9 гривень, а люди стояли в черзі за дешевою, докторською. Але, знаєте, ідеальної системи ніде не бувало.

Працював я на заводі. Інженером.

З розваг було кіно. Танці в місті. В той час була заборонена антирадянська література, це ясно. А так то художню літературу ніхто не забороняв. При профкомі давали квитки в театр безплатно. Бери і йди. «Радіо Свободу» через глушилки ловили та BBC.

Якщо в політику не лізеш і проти влади не виступаєш – можна жити нормально. Якщо хтось публічно виступав проти влади – то були репресії.

Знаєте, ніколи такого не було, щоб я хотів виїхати. Ні в Радянському Союзі, ні зараз. До речі, тоді я об'їздив половину союзу. Середня Азія, Прибалтика і Грузія. Ясно, зараз це теж можна вважати «закордоном». Тоді були обмеження виїжджати за межі західного кордону. Та мені достатньо було того, що я поїздив по Союзу. Хоч щось подивився.
wolfram, Li.Lit., Рістор
wolfram
2014.03.21
1968
Україна, Росія, СРСР, Союз, Совок
data-yashareDescription="Про Саюз і житіє в совку ми чули лише на уроках історії та з розповідей батьків, бачили у чорно-білих, напханих пропагандою та патріотичними піснями, радянських фільмах. Ми або народилися у вільній Україні, або просто не пам'ятаємо радянських часів. Дехто каже, що нам пощастило. А хтось таки наполягає, що тоді був рай, адже хліб коштував 15 копійок і морозиво було смачне, натуральне та без ГМО. Ми не пізнали прєлєстєй савєцкава саюза і піонерської романтики. В совєтах була мораль, а сексу не було взагалі.

Сучасній молоді дико слухати, як літні люди з трепетом пригадують про сталінів, лєнєнів та інших напівміфічних персонажів совку. Ми ніколи не зрозуміємо тих, хто відчуває ностальгію за тими часами, бо самі народилися у незалежній країні.

Зі «СКАЗом» спогадами поділилися ті, кому є з чим порівнювати теперішню ситуацію в країні - люди, які жили в СРСР.

Якщо вірити Маслоу, то першими людськими потребами є фізіологічні та відчуття безпеки. І аж останніми - бажання самореалізації. Певно, десь так воно і є. Бо перші асоціації з СРСР - це черги за ковбасою, а не ідеологічна пропаганда та інформаційний і територіальний вакуум.
Спогади про совок читайте нижче." >
Група СКАЗу: